Розділ «XV. РЕЧЕННЯ»

Вогонь уважний до семичасного пупа життя,

вiн пiднiмає язики, слiдкуючи за весiллям Богiв.

Сваржич може бути вогненною стрiлою,

це Бог, який знає всi межi,

стереже засiки з їжею, з тоуком, загорожi з товаром,

за достатнiм достатком нашим пильнує.

Сваржич виходить на лоно, залите тоуком,

жир для нього – якнайкращий напiй –

сяючий, прозорий, рожевий, чистий,

вiн знову й знову оновлюється.

Ледве народившись, зростає завдяки сухим стеблам,

мiцнiє, коли стебла политi тоуком,

наче води ринучi вниз захоплюють дух,

так дух захоплює Вогонь, який рветься вгору.

Ось прославлений юний Вогонь спалахнув у дровах,

на вершинi Дива, на пупi Землi,

як корона – Ватра, як подарунок Ягни,

як вiсник вiд неї до нас на точок.

Завдяки дровам полум'я пiдняло Диво,

розширився простiр завдяки джерелу свiтла,