Розділ «Зимовий похід»

Розвідка дала знать про появлення на півдні кінноти та бронепотяга. Частини групи круто повернули на схід, правим берегом Бугу. На схід повернули і інші групи. В великім селі, здається, Піщаній, наш полк і чорношличники розташувались на ніч.

Рано, коли ми готовились до дальшої дороги, надворі стояв густий туман. Несподівано з півдня почулись один за другим гарматні вистріли, а над селом розірвались шрапнелі. Чорношличники пішли правим боком риссю, піші курені виступили на південь. Я дістав наказ виводить обоз, коло 350 возів. Дорога вела через невелику річку; там, на мості, власне, пропускались вози. За селом, в одлеглості коло ½ км, починався ліс, де обоз мав простягтись по дорозі. Недалеко чулась густа стрілянина. Почали стрілять гармати Черніцина. З противного боку била батарея 4–6 гармат і безпереривно вело огонь кільканадцять кулеметів. З нашого боку одгризались кулемети короткими чергами.

Коли вийшов останній віз, я пішов до обозу. На дорозі за селом, може, 100 м застряв віз з кулеметом, що становив охорону обозу. Хорунжий Петро Отрішко, козак-кулеметчик та візник щось робили з колесом.

Бій припинився. З правого боку почали висипаться чорношличники, вискочив з гарматами Черніцин і повною риссю минув віз. Лівою стороною через річку спішно перебирались піші. Значить, невдача.

Нарешті можна "їхать дальше, віз поправлено. Отрішко приліг за кулеметом.

Саме в цім моменті кінна колонна в сірих шапках почала вилітать з села вулицею, неслась прямо на віз. Візник зскочив з возу, впав на землю.

"Петре, стріляй!"

З одлеглості 50–60 кроків застрочив кулемет. Полетіли люди, почали падать коні, чоло колони склубилось, а коли кінчилась стрічка, атакуюча переможна кіннота понеслась назад. Дяченко в тім часі з частиною своїх уже йшов до контратаки. На тім бій кінчився.

Чорні зникли в лісі, віз Отрішка рушив за ними. Присівши на віз, обняв його, блідого, але спокійного після пережитої хвилі.

Була вже обідня пора, коли під самим лісом знову колесо злетіло з воза. Забарилося з півгодини з цим, а потім в лісі ми нікого не найшли: ні обозу, ні чорношличників. Глибокої ночі найшли своїх. Настрій сумний, страти значні, тяжкі. Убито Халаїма, курінного республіканців. Згинув невідомо коли командир кармелюків Троцький.

Ранено к-ра наливайківців Зільницького з перебиттям кості вище коліна. Убито або полонено коло 30 козаків та старшин. Винесено і виведено понад 40 ранених.

Чорношличники мали двох ранених, а в бою помочі не дали. Вони прямо втекли! Якби не Отрішко, могла наступить катастрофа для піхоти і обозу, бо Дяченко, певно, не прийняв би кінної атаки.

В моїх очах багато стратив він і його полк. Не виконали обов'язку виручки в скрутну хвилю. Бій забрав амуніцію.

Осталось по 3–5 патронів на рушницю, ІУг стрічки на кулемет. Невідомо, що з Алмазовим, Литвиненком, де Гулий?

Спали не роздягаючись, коням попущено попруги, охорона посилена. Шкода було згинувших товаришів, тяжко ранених, а між ними — Зільницького. Взагалі, положення катастрофальне.

Рано приїхав Гулий з Алмазовим. Був посланець од Литвиненка. Гулий вернувся з наради у Павленка. Алмазов чув бій, був недалеко, 7–8 км. Ішов уже на поміч, коли його роз'їзд ствердив нашу поразку. Литвиненко вислав розвідку в сторону гарматного огню, був готовий до бою, але ситуація застала його досить далеко, поміч не поспіла б.

Ідем на Голту більше скуплено. Недалеко жила сім'я Халаїма. Республіканці винесли з бою тіло свого курінного. Тепер передано воно матері та сестрі. Хто і як похоронить Троцького?

Ex, Ігор! Славний ти був товариш! В бою хоробрий спокійною мужністю, любив вихилить чарчину в компанії, од 1914 року оминали тебе ворожі кулі, не дався шаблям, а от де прийшлось склаісти голову. По двоє-троє прибуло десяток козаків з загинувших. Хтось бачив Троцького з розрубаною головою. Добре хоть те, що згинув Ігор козацькою смертю од шаблі, а не од припадкової кулі.

На третю ніч після Піщанської поразки, коли минуло пригноблення, зібралось нас за вечерею п'ятеро: Дубовий, Савосько, Герасимов, прибувший Лощенко і я. До горілки ніхто не був охочий, а саме хтось з селян приніс сулію перваку з мелясу, миску огірків, здоровенну ковбасу. Хазяїн поставив чарки та хліб, а господиня — товченої картоплі з шкварками та миску оладок. Чарок було шість, може, зайде Євтушенко, він чарку любе. От і Ігор був великим мовчальником, а ще більшим любителем доброї чарки. Каганець блимає, в хаті темнувато.

Входить селянин в чорній свиті, з бородою, в високій смушевій шапці, з ціпком в руці. Підходе до столу, бере чарку ту шосту, вихилив мовчки, "щоб дома не журились!" Поволі повернувся, зняв шапку, не хапаючись, стягає свиту. Ігор!