Розділ «Зимовий похід»

"Знаєш, на що заслужив? Яку пляму кидаєш на всіх нас?"

"Батько наказав мені їхать і дещо добуть. Добув би, та ви перешкодили".

Чорношличники звали Дяченка "батьком".

"Лягай тут!" — мовчки ліг, не просився. Мовчав, коли на голий зад впало 25 нагаїв і з посинілого полопаного тіла полилась кров.

"Тепер іди шукай свого батька", — Галайденко глянув на мене, а злоба і ненависть в тім погляді — пекельні. Коня і зброю забрано бандитові.

При першім спітканні Дяченко категорично потребував вернуть коня і зброю та гірко нарікав на покалічення бойового козака за якогось жида.

"От що, Петро! Маєш у себе Бурбу, Плужника, Броже, Черніцина, добрих, свого імені достойних старшин. Маєш хороших порядних козаків, котрих знаю давно і тепер пізнав: Толька, Перепелицю, Якименка, Пшеничного, Кузю, Ромця. А єсть і такі, як Галайденко.

Коли трапиться подібний випадок як тепер — буду розстрілювать. Кінь і зброя роздані достойнішим, а коли Нестор Галайденко такий бойовий, то добуде, як зад виліче. Про тебе і чорних іде не зовсім добра слава".

"Ну, добре. Нехай буде так. Кому іншому не пройшло б".

Потім додав іншим голосом:

"Всі у нас дивуються, що Нестір попав на свого. Помимо всього — це один з найодважніших козаків. При тім такий, що я сам, коли говорю з ним око в око, маю пістоль одбезпечений! Ти, одначе, остерігайся!"

"Немає страху. Балакать нам не прийдеться. А попадеться на подібнім вчинку, застрелю як пса; не мене, а його попередь".

"Тю! Ти якийсь жидівський оборонець!"

"Хай і так буде. Вони тоже люди, а обижають їх, хто хоче".

"Правдивий жидівський батько!"

"Лічись, Петро, з словами та заглянь глибше в своє сумління".

На тім кінчилась розмова і моє відношення приязні до Петра Дяченка.

За мною осталось насмішливе "жидівський батько"

Це мене не ображало.

Після Бобринця обоз збільшився на 200 возів, нагружених продуктами, та на 100 возів до транспорту піхоти. Хворих і ранених осталось в рухомім шпиталі 40 %. Вилікуваних скеровано до обозу на візників або до куренів. Почали вливатись охотники. При стані 1000 людей до харчування 750 було без зброї, решта майже не мала патронів. Такий стан був в Київській і Волинській групах, зменшилась кількість набоїв до гармат. В моменті опущення Бобринця весь склад повстансько-партизанської армії Омеляновича-Павленка лічив: