Розділ «Військова служба»

Сім тижнів подорожі, повних пригод і вражень, поширили мої відомості в різних керунках. Ніби дійшло пара літ віку.

Опалений сонцем, провіяний вітром, трохи похудівший з'явився додому з готовим рішенням.

Те, що коштувала подорож, стократно оплатилось, а витратив небагато. Харчі майже нічого не коштували — продукти мінялись за рибу. Човен і всі припаси продались майже за подвійну ціну.

Пізналось ширше життя людей, Київ, Дніпрові береги майже на 1000 кілометрів. Пережилось серед природи чар літньої ночі, вечірніх годин заходу сонця та незабутнього пробудження дня в золото-червоних проміннях життєдайного сонця.

А головне — глибоке враження неоцінимих січових пам'яток.

Радісно повітано мене дома, з неменшою радістю і я привітав своїх рідних. Була неділя, гостили якраз Войтенки.

Зібрались всі за столом, пообідали і почались розпитування. "Ну, розказуй, хіба непогано провітрився? Були чутки, ніби бачили тебе на човні? Будем слухать, де бував, що бачив і чув?" — так розпочав Андрій.

Розпочалось моє оповідання про все пережите по можливості докладно. Слухали уважно, кидаючи питання про різні цікавші моменти. Як дійшло до порогів, а особливо пережитого страху на Ненаситцеві, мої слухачі завмерли… Були сльози, окрики страху, докори на легковажність. Тільки Андрій мовчав нахмурений, пильно дивлячись в очі.

Відомо, що найбільше сліз вилила матінка, докоряв Полікарп, Люба тихенько плакала, а Галя, бліда од страху, тільки очі ні на хвилю не одводила, притулившись до матері.

Настрій змінився, як почав оповідать, як рятувався од комариної смерті в Великому Лузі.

А коли почав розказувать, що бачив в нікопольських церквах, знову повна тиша та питання.

Темно було, коли кончилась моя оповість.

За вечерею об'явив своє рішення скоріше одвалить обов'язок військової служби, не чекаючи на призив. Рік мине скоро, будуть розв'язані руки. Що потім — покаже час.

Мама і Андрій згодились з цим. Всім стало легше. Побачився з Т., стиснуло щось всередині, але не так гостро, як раніше, хоть, здавалось, стала кращою. Трохи неначе посмутніла, почувши моє рішення. Обіщала ждать.

Дуже скоро все уклалось, і поїхав я рядовим охотником в 7-й саперний батальйон в Харків. По помірах і фігурі випадало йти до кінноти, одначе бувалі люди радили йти в сапери. Так і сталось.

Місто велике, має університет, інститути технологічний і політехнічний, великі парки, ботанічний сад, величезний зоологічний парк, де звірі і птиці живуть в умовах, зближених до натуральних.

Дивним видалось, що Катеринослав, вдвоє менший, має трамвай, а тут вагончики по рельсах тягнуть коні! Одна з важніших вулиць од вокзалу була брудна, що тоже не личило такому містові.

Люди на зовніш виглядали заможно, чисто. Харків був культурно-науковим осередком всієї Східної України, а одночасно важним промисловим та торговим пунктом і залізничним вузлом.

Йшли од нього і перехрещувались залізниці в шести напрямах.