Розділ «Зимовий похід»

"Казав уже. На штани матеріалу, 10 фунтів цукру, банку гасу та пуд солі".

"А дешевше не оддасте? Патрони нам потрібні, купимо. Дамо цукру, гасу, що зможемо солі, а матеріалу на штани не маєм".

"Ні! Інакше не оддам. Не купите — заберу назад, ще пригодяться".

"Купить — купимо, заплатим, як я кажу, накинем ще три фунти цукру".

"Ні, інакше не буде діла".

В вікна заглядали козаки, кількох старих, ще з 1918 року, були в кімнаті.

"Чи є тут Іван з Григором?"

"Єсть, коло дверей".

"Позвіть!"

Двоє нерозлучних приятелів, плечисті, зростом під стелю, стали коло столу, насуплені, на дядька кидають сердиті погляди.

"Знаєте, хлопці, про що йдеться?"

"Знаємо. Хотіли самі купить хоть по 20 патронів, а він грошей не бере, хоче все вимінять. Хотіли силою взять, та ви вийшли…"

"Силою нічого брать, заборонено, це ви, старинні козаки, знаєте. Купить — інше діло. Коли господар не бере того, що я призначив та хоче везти назад так потрібні нам патрони, наказую вам назначить плату, як говорить совість!"

Приятелі повеселіли, глянули на мене, один на другого:

"П'ятдесят!"

"Багато, затверджую половину!"

Дядько схопився.

"Гляньте в кишенях, що там є. Потрусіть в соломі на возі".

"А ви скидайте свиту та спускайте штани!"

"Согласен! Согласен!"