Розділ «Зимовий похід»

"А звідкіль ви ідете і куди прямуєте?" — називаю хутори.

"Коли вам треба на гостинець, то треба було повернуть вправо давно, верстов вісім".

"А гостинець куди веде?"

"На Бобринець".

"Далеко до нього?"

"Верстов дванадцять, вийдете за садок, а там балкою повернете".

Напився доволі молока, подякував і пішов. Догнала мене дівчинка, дає завинятко, показала керунок. Сердечно їй подякував і поцілував. Завинятко величеньке, всередині булькає. Пройшовши добрий шмат степу, вийшов в балку, а під ногами почув дорогу. Було зоряно, легко переконатись в керункові. Йдеться легко. Ніч тепла, тихо, нагана заткнув за пояс. Балка заросла по боках кущами. Трохи втомився, присів одпочить. Бере на сон. В тишині відчувається життя, щось писне, зашелестить, здається, підкрадається, підходе. Пильно слухаю.

Треба хіба йти понад балкою горою. Ще прислухаюсь — хтось їде! Щораз ближче, і можна пізнать тупіт кінських копит. З наганом в руці зачаївся за густа м кущем. їдуть двоє, чути тиху розмову.

"Стій! Руки догори! Переймай!"

Коні кинулися вбік. їздців — як вітром здуло, затріщало в кущах. Хватаю за вуздечку. На одному сідло, на другім — мішок з січкою, перетягнутий попругою, стремена ковальські. Це свої! Так їздять новоприбувші.

"Хлопці! вертайтесь!" — "А ви хто будете?" — "Свій, вертайтесь!" — "То ви xiба пан сотник А-ко?" — "Він самий, а хто одзивається?" — "Я Голекса!" Далеченько вспіли пробігти. Козак Олекса з охорони штабу групи не раз їздив зі мною квартир'єром-розвідчиком. Мав коло 30 літ, бувалий, спритний і хоробрий. Всі троє раді зустрічі, бо їм тоже трапилась пригода, подібна моїй. Вони вискочили під кулями і заблудились. Тепер, маючи дві шаблі, два карабіни, нагана, становили ми щось! На коні чувся холод ночі. їхалось і йшлось поперемінно.

Ото вже широкий тракт. Карабіни готові до стрілу.

Десь далеко чути собак, значить, близько село, а собак потривожено. В селі хтось чужий. Зробивши широке півколо, обережно підходимо з боку. На сході небо починає прояснюваться, світає. Село велике, а в ньому свої. Дубовий та інші вважали мене загинувшим або полоненим. Більше горілки не питиму. Вся група зібрана в кулак. їдем на Бобринець, повітове місто на Херсонщині. Є надія добуть амуніції та всякого військового припасу. Розвідка донесла про великі військові магазини в тім місті та порівнюючи невеликий гарнізон. Командує якийсь Рак.

До Бобринця недалеко. Група вирушила зараз після мого повернення. Як водиться, маю виконувать обов'язки коменданта міста. Тепер маю в команді десяток кінних та з п'ятнадцять піших. Всі озброєні та мають по 5–6 патронів.

Було світло, перед сходом сонця. Черніцин ударив з гармати, над містом розірвалась шрапнель, Литвиненко понісся на станцію, Дяченко ударив на місто з правого боку, Дубовий розвернув піхоту в лаву, заатакував з сходу. Кіннота мала висунутись за місто, забезпечуючи можливий підхід відсічі залізницею або трактом. Заскочена залога боронилась коротко і зникла.

Піхота вийшла на край міста, зоставивши курінь республіканців в моє розпорядження. Захоплено великі магазини різних продуктів та сотні возів. В панцерній касі найдено два мішки грошей, срібний маленький кинджальчик і золоті жіночі часи з трьома маленькими діамантами. В місті мали ми стоять добу. Викликав до себе представників усіх інституцій та казав скласти іменні списки з означенням сімейних та нежонатих службовців. Також викликав представників жидівського кагалу.

Тим часом хорунжий Отрішко видавав з магазинів продукти частинам. Забрав його од мазепинців і став моєю правою рукою.

Більше двохсот возів нагружено цукром, рисом, різною крупою, борошном, салом, сіллю, кільканадцять мішків правдивого кофе.

По списках видано урядовцям по мішкові цукру, рису, каш, муки та сала. Нежонаті дістали втроє менше.

Всім виплачено трьохмісячну платню.