Розділ «Батько Махно»

Літо 1922 року.

В таборі порушення. З першого, другого і третього відділів суне спішно народ спіткать Владику Степу — Батька Махна Нестора Івановича, постраха білих і червоних, руїнника в'язниць і святинь, ката жидів, попів, дідичів і всіх, хто не послухав його розпоряджень. Хитрого, неуловимого, непоконаного в бою. Завітав в табір з найближчим оточенням і начальником штабу.

В цім був азиль польського уряду. Каждий був цікавий побачить людину, про котру співали, ширились оповідання, чоловіка — живу легенду.

Вийшло і наше вище начальство. І несподівано розчарувались. Іде група людей од комендатури, було їх коло тридцяти. Спереду — малий сухорлявий чоловічок з довгим темним волоссям, зачесаним назад, рядом — висока молода жінка. Ото і є сам Батько з дружиною. За ними решта — братва. В руках — малі завинятка, поглядають з цікавістю на тисячну громаду, з усмішкою, сміло, незалежно. Махно міцно припадає на ліву ногу. Всі мають чорні сорочки, двоє чи троє — піджаки. На ногах чоботи, черевики добрі, у Батька — краги. З цього товариства виділяється один одежею і виразом інтелігентного обличчя, це начальник штабу — Чорна Хмара. Має добру поставу, певний, спокійний вираз людини, що все пережила, нічим не здивується, чує себе тут так, якби з обозу і не виходив.

Наш фотограф попросив зробить пам'яткове зняття. "Можна". Сів на лавку перед генеральським домом Махно з жінкою, по боках по двоє, решта поставали за лавкою. Довго мав я цю фотографію з написаними фаміліями на звороті. Пам'ятаю, що були там Чорна Хмара, начальник кулеметної команди, завідуючий хазяйством, скарбник, начальник охорони, два з охорони, решти не пам'ятаю.

Одведено для махновців два невеликі бараки між IV відділом і електровнею. Там близько в таких самих бараках жили німці з родинами, утікачі з Червоної Росії. Поміщались часово, потім їхали в Німеччину. Були це колоністи з степових наших сторін. Видно їх було рідко, тримались окремо, діставали харчі з-за обозу, а з виду чинили враження хліборобів після праці.

Дротів там не було, до махновців можна було зайти завше, і вони вдень ходили до І і III відділів без перешкод.

Як близький земляк, пішов і я до анархістів. Хотілось узнать, за що вони бились, ціль та спосіб, котрими проводили мобілізацію, добували зброю, харчі; цікавила тактика бою на махновський спосіб. Першим прийшов до нас, інвалідів, щось купить старший віком завідуючий хазяйством. Не пам'ятаю, що саме приніс продать. Позвав його до себе, жив тепер сам, бо Скиба був уже в Чехії. Сказав, що я з Кічкаса, а він оказався слюсарем з Токмака. Розбалакались. Не був цим разом розговорчивим. Як земляка, запросив до себе. Єсть у їх і з Олекс; індрівська. Говорив я тоді довго з нач. штабу. Кінчив Комерчеську середню школу, сам з Вознесенки. Кінчив військову школу в Полтаві і дослужився до штабс- ка- пітана. Взагалі людина, це видно, має думку незалежну, не будь-яку інтелігенцію. Замітно, що його шанують. Коли згадав йому про перебування тут у мене Скиби, він аж підскочив: "Петроній". — "Так, Петроній". — "А де він?" — "В Чехії учиться в Рільничій академії. А що, знались?" — "Дуже близько, адрес маєте — напишіть мені тут".

Найшлись ще спільних знайомих багато. Багато згинуло од червоних, білих, Батька Махна. В місті змін мало. В'язницю і собор зірвав Махно, міст на залізниці через Московку пустили в повітря партизани з потягом агітаціонним імені тов. Сталіна. Був то царський потяг.

"А як же ви пішли до Батька? З переконання?"

"Пішов недавно, коли прийшов кінець дальшої збройної боротьби".

"А властиво, мене дуже цікавить, за що Махно бився, чого хотів?"

"От про це спитайтесь Нестора Івановича, він охоче вам вияснить".

З Нестором Івановичем говорили ми часто і подовгу. Добре йому зблизька придивився, чимало цікавого од нього почув. Часто балакали ми при його жінці, тихій, спокійній людині з блідним лицем з ознаками беременності. Мала літ 23–25, була учителькою. До розмови не вмішувалась, карі очі — смутні.

Махно мав лице смагляве, ніс невеликий, з трохи піднятим кінцем. Виділялись кості на щоках, а погляд трохи звужених темних блискучих очей гострий, завше ніби пильно придивляється в собесідника, проникливий і настирливий. Близько носа — слід кулі, тут ввійшла, за вухом вийшла. Між бровами над носом — подовжна зморщина. Говорить по-російському, трохи повертаючи вимову, часом вкидає по-українському. Решта махновців уживають мови мішаної, з виразами блатними, злодійськими. Хіба тільки Чорна Хмара говорить мовами російською і українською літературно.

Ось що почув од Махна в відповідь на питання.

Його наміром-ідеєю була повна вільність людей без ніякої накинутої власті. Форма управління — вільні ради для каждого міста і села. Вільні вибори до рад, кого захотять: чи то буде селянин, робітник, піп чи бувший жандарм. Непотрібно в'язниць і церквей. Щоб і духу не було жидів, поміщиків та фабрикантів, вони — паразити. Вся земля — селянам, без ніякої платні і податків. Комуни не треба, там власть жидів і насилля. І так буде.

"А як же з фабриками, шахтами? Як будуть жить люди в городах, служащі, залізниця? Хто їм буде платить, як селяни перестануть платить податки? То само школи, лікарі, інженери?"

"Коли селяни виженуть комуну, тоді вільні ради вирішать все і постановлять, як ті питання вирішить. І тільки!"