Нещастя сталось вночі, коли вони десь їхали в вагоні. Всередині був бензин. Правдоподібно, витікав з банок, котрийсь обудився, закурив і кинув горящого сірника. Могло статись, що од запаленого сірника наступив вибух паруючого бензину. Причина осталась незнаною.
Вечором, як щодень, грали ми, т. є. Євтушенко, Губенко, Шмигаль і я, в преферанс. Карта йшла, тільки якось почала показуватися дивно, то дві одинакові дами, то два тузи, піки чи бубни…
Прийшла сестра Неллі, почала мірить та записувать температуру. Змірила мені, глянула, струснула, ще раз змірила. Забрала карти, положила в ліжко, другим тоже казала положиться і побігла до діжурного хірурга. Той скоро прийшов з сестрою, послухав серце, пульс, справдив температуру. "Рано — на стіл!" Неллі знову вернулась, зробила укол і сама з годину сиділа рядом. Температура була висока — 40,6°.
Рано понесли на носилках, поклали на стіл, рот і ніс — прикритий марлею, старша сестра щось там капає, а я на голос лічу ~ один, дві, три, чотири… щодалі смердить гірше, забиває дух. Зауважив краєм ока сильно напухле плече, червоне, блискуче, почорнілу рану. Залічивши дванадцять, запав в непам'ять.
Розумів і відчував, коли розрізалось тіло, як в рану щось влазилось.
Прокинувсь з небуття, коли кінчалась перев'язка. В роті стояв тяжкий душащий дух ефіру. Рядом стояв хірург. В плечі не боліло, тільки тіло все ослабло, хотілось спать і дихать чистим повітрям. Не хотілось їсти. Заснув міцно і спав довго, годин 12–14. Ще чувся той неприємний задух ефіру.
Апетиту не мав, тільки хотілось пить та температура держалась в рамках 38,5-39°.
Знову понесли по обіді на операційний стіл. Було тепер кілька лікарів. Оглядали рану, щось тихо радились. Зроблено свіжу перев'язку, чимось ранення присипано, промито.
Казав Мельник, як розрізано рану, то вийшло дуже багато гною та якимись кусками.
Неллі прийшла, як завше, з термометром, якась смутна, коли міряла температуру, капнули з очей сльози:
"Raną kapitana jutro znowu będą operować!.."
М'яка вдача у дівчини, як на хірургічний відділ. Сестра дійсно милосердна для терплячих болі.
Знову температура 39°. Лежу на столі, ті самі лікарі, що вчора, і новий — невеликий, очі темні, енергійні рухи. Сестра з бутилочкою ефіру, хірургічні приладдя. Обережно натискується рана. Знову тиха розмова — нарада і виразний голос нового лікаря, капітана Станіслава Гіляровича:
" Jeszcze spróbuję, serce і płuca zdrowe. Przygotować wtrysk!"
Під маскою лічу знову до 12-ти. Хірургічний ніж ріже тіло, а видається, як хтось роздирає полотно. Робиться щось нове в розумінні того, що тепер діється з моїм тілом. Видається, що операція — якесь дрібне непорозуміння на тлі чогось великого — нового зрозуміння правди про початок всіх початків. Одночасно переживаю таке найвище щастя і радість, що коли опритомнів на столі, глянув на оточення, крикнув: "Ми не так живем!" Ще переживав.
Велику таємницю життя, заховану в формулі кількох слів, котрих ніяк не міг пригадать.
Д-р Гілярович переливав в жили порядну порцію чогось, ціла рука оніміла, пальці втратили рух і чуття.
Потім руку положено на металеву, зігнуту в лікті шину, виложену ватою, окручено бинтами, дальше окручено бинтами до пояса товсто груди і живіт, в кінці загіпсовано.
На ліжко положено на спину, так що унерухомлена рука була піднесена вгору, зігнутою в лікті.
Трохи пізніше довідався, що консиліум було наставлено на усунення руки одночасно з костями плечового суставу.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Спомини запорожця» автора Авраменко Никифор на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Зимовий похід“ на сторінці 40. Приємного читання.