Розділ «Зимовий похід»

В лазні трохи достоялось під душем з зимною водою, отримфю чисту білизну, халати, на ноги — дерев'яні ходаки і хто сам, кого понесли, прйїзних розміщено в світлих кімнатах. В своїй спіткали знову Євтушенка та Чуренка, кості їм в ногах зростались дуже повільно, а лічились уже 5–6 місяців.

В залі був ще один незнайомий поручик, з тяжкою контузією. На вид — зовсім здоровий, повновидий, червонощокий, цей поручик порушувався стрибаючи, коли щось брав рукою, друга рука і пальці робили те саме. Голос мав приємний, статурний, мав в голові вправлену в ліву половину металеву (платинову) пластинку.

Трохи, коли ближче зжились, розказав про свою біду. Була то історія, котру варто тут подать.

Він — киянин. З фронту повернувся в січні 1918 року. Був ранений. Коли за першим разом червоні після Крут опанували Київ і масово розстрілювали офіцерів, його взяли з мешкання батька, залізничника-слюсаря, і вивели на вулицю Тут йому в чоло вистрелив з пістоля якийсь в шкіряній куртці. Коли одкрив очі ще довго був малопритомним, не розумів, де він, що з ним було, що до нього говорилось. Не пізнавав батьків, сестер. Пізніше поволі вернулась свідомість, мова; взагалі став на ноги, тільки в тім стані порушень, як тепер. З часом і те пройшло, А був кінець літа.

Отож підібрано його як забитого і доставлено до прозекторіуму відділу медичного університету. Звідтіль припадком його забрав до своєї приватної маленької клініки молодий заможний хірург К-ко, котрий не раз бував тут для практики. Він замітив, що мертвець, з діркою в чолі та частинно випливаючим мозком ззаді черепа живе і дихає. Сім місяців пильного лікування поставило на ноги і вернули свідомість та здоров'я безнадійно умираючому. Пізніше поручик вступив до Української армії, служив в штабах. Літом був контужений далеко вибухлою гранатою, що для здорового не було б шкідливим. Лічиться сьомий місяць, наслідки лічення відчуває, та тільки руки і ноги ходять і роблять всі рухи одночасово.

Історія якась несамовита, случай маловірний, одначе, правдивий. Докази — сліди входу і виходу кулі перед очима!

На жаль, забув як поручик звався, якось на… — ський. Не то Ружинський чи Разинський, щось подібне, вертиться в голові, а не пригадаю. Може, був поляком, бо говорив добре по-польськи.

Сергій попрощався і десь поїхав, обіщаючи пам'ятать про мене. Слова додержав в спосіб шляхетний. Про це пізніше на своїм місті і часі.

В Ярославськім шпиталі мали ми неабияких гостей. Хворих і ранених українців провідали генерал Невілль, голова Французької військової місії, в склад которої входило коло 300 офіцерів Генерального штабу, що були інструкторами в польських вищих військових школах. Пізніше цей пристойний, високий, симпатичного вигляду генерал був військовим міністром. З ним разом — генерал-по- ручик Омелянович-Павленко та невелика кількість оточення.

В тім часі я уже непогано тримався, генерал-поручик пригадав нашу зустріч в Зимовім поході. Добру мав пам'ять. Сердечно привітались ми з його ад'ютантом сотником Барилом, колись моїм підлеглим.

Обидва достойні гості розпитували про здоров'я, умови життя в шпиталі, відношення шпитального персоналу.

Іншим разом приїхав з недалекого Тарнова, де перебував в отелі "Бристоль" уряд УНР, Головний отаман Симон Петлюра з ад'ютантом полк. Данченком, Пам'ятаючи попередні спіткання та розмови, не чув я в собі радості з цього візиту, не міг погодиться з убивством Болбочана. Аби уникнуть устиску руки, прикинувся спящим. (Ой, не так було, Батьку! Ти йому щось сказав! — Р. А.)

Може то було і нечемно, як казав пізніше осудливо Чубенко, та не хотілось кривить душею.

Минуло 8 місяців од поранення, міг писать, держать в руці книгу, їсти, урізать хліба. На перев'язці з загоєної рани виступала малесенька плямка.

Десь в жовтні дістав скерування до шпиталю в Вадовицях.

Була осіння мокра погода, коли вирушив потягом з Ярослава. При нагоді пригадую, що не раз виходив на місто, закладене Ярославом Мудрим 800 літ тому. Старину пригадують кілька будов, а між ними — великий будинок з XV віку, де містилась єзуїтська колегія, де учився гетьман Богдан Хмельницький, син козацького сотника гербу Габданк.

Затримався по дорозі в Тарнові.

Одвідав б. командуючого армією, що жив в невеликім вагоні-салоні з Барилом. Моє убрання було таке пом'яте та знищене, що було непристойно в нім ходить. Барило дав мені гарне своє, в котрім побував в "Бристолі" на засіданні уряду Укр. Нар. Республіки.

Чимала зала повна. Переважають військові, рядом пізнаю генерала Вовка. Трохи і жінок. На підвищеній естраді — уряд, міністри. Прислухаюсь промовам, дискусіям. Не можу зрозуміть, чи це правда, чи якась театральна штука.

Ніби все діється у себе на Україні, порушуються справи, наприклад, обсадження військового флоту, внесені правдивим адміралом Білецьким (в формі) та інше, на тепер — нежиттєві справи.