Розділ «Зимовий похід»

Можна було при рухові оперуємого перерізать щось. Моторигін, великої сили людина, спитав, нащо його прив'язують? Пояснили. "А спробувати можна?" — "Можна". М-гін дернув однією рукою, другою — джгути порвались, як нитки: "Для моїх рук нужни крєпкіє ремні".

Ота ґуля була наслідком колупання соломинкою в зубах. На соломинці можуть бути грибки (чорний колос). Коли він попаде на податне місто, починає розвиваться дуже скоро. Отож була ґуля торбою, повною чогось подібною до форми рису, а торба чимсь, як корінням, вчепилась в шийні жили та стегна, здавлюючи шию та нарушуючи ковтання та мішаючи дихать.

Наука: соломинкою колупать в зубах небезпечно.

З шпиталю міг я виходить, аби тільки буть при візитації. Розпитуючи про все, що цікавило, а часом було несподіванкою, узнав, що Дубовий з Аллою поженились, живуть в місті, як і інші старшини, хто має средства і ступінь, не нижчий сотника. На місто міг вийти каждий за перепусткою. Сторожу несуть поляки, в внутрішні справи не мішаються.

Доходять чутки, що чехи одкрили для українців середні і вищі школи і охоче приймають, хто приходе. Це важне!

В таборі існують штаб групи на чолі з Бурсуком, штаби дивізій і, номінально, бригад. Од командирів куренів вгору старшини мають джурів.

Виходить неперіодично "Запорозька Думка", невеликий журнал. Припадково попалась дуже цікава книжка "Україна на переломі", студії часів Хмельницького. Читав її з великим захопленням та довідався, де знаходиться автор — В'ячеслав Казимирович Липинський. Звернувсь до нього, не певний, чи лист дійде. Не тільки дійшов, а прийшла скоро відповідь і посилка з книжками — "Z Dziejów Ukrainy" і "Хліборобська Україна". При цій способності узнав, що існує організація, до котрої належать заслужені діячі-незалежники, що зостались вірні ідеї Української Держави з історичним гетьманським урядом на чолі. Ця організація має немало прихильників в Чехії, Австрії, Польщі і Німеччині. Зацікавило це і змусило до чину. Зговорився з кількома старшинами, з котрими, простудіювавши дорогу на мапі, вирушив до недалекої границі. Дорога провадила невисокими горами, покритими лісом, забирала коло двох днів. Не передбачали перешкоди при переході границі, хіба тільки холод міг датись взнаки або дощ.

Сталось інакше. Близько границі наткнулись на двох, що ходили і повертаються. З їх оповідання справа стояла так: в Чехії дійсно одкрито Академію рільничу, Педагогічний інститут та кілька середніх шкіл. Всі учні мають забезпечення і науку безплатну. Уряд УНР — непопулярний, а галичани взагалі наставлені до "петлюрівців" більш ніж неприхильно. Великий, майже рішаючий голос має Микита Шаповал, близький Бенешові, - старий заслужений діяч, знаний і в літературі. Хоть є повна надія попасти в школи, треба, пока все уладиться, прожить чи то маючи гроші, чи з фізичної праці. Грошей вони не мають, а до праці слабосильні. Побули два тижні та порішили вертатись.

Що ж, прийшлось і мені вертатись. Не мав грошей і рука на темлякові. Супутники намовляли йти, обіщали продержать своїм трудом. На це згодиться не міг. Дам ради якось, а за дротами сидіть не буду так чи інакше. Треба шукать інших стежок…

Ніхто не завважив моєї відсутності, а ті двоє пішли до арешту. Шкода бідолах. Не утікали з полону, були людьми вільними, шукали кращої долі — не повезло. Вернулись добровільно, то за що ж карать? На те була химерна дисципліна.

Якось Отрішко попросив пройтись з ним, має щось сказать, порадиться. Якось тримався тепер стороною, помітно похудів. Перепустку я мав постійну, він дістав, пішли ми далеко в передгір'я, а було це далеко перед обідом. Петро мав в руках корзинку, щось купував по дорозі.

Коли вийшли ми на височеньку гору з лисим верхом, посідали, розвели огонь, Отрішко почав розказувать про свою біду:

"Ганна мене покинула".

"Невже? Я дивлюсь, що якось її не бачив. Де ж вона?"

"В Каліші, вийшла заміж", — сказав і гірко заплакав бідний, цей хоробрий кулеметчик, запобігливий господар.

"Успокойся, Петре, ти не дитина".

"Якби вона знала, що ви повернулись з шпиталю, певно, приїхала б".

"А що ж то за людина — її чоловік?"

"Сотник, кіннотчик, легкодух, гуляка. Грає в карти, Ганну б'є. Що я їй купив — програє-є! - І знову заплакав… — Радьте, що робить?"

"Радить, Петре, трудно. Коли їй зле, певно, сама жаліє свого непродуманого кроку. Знає вона, що я завше їй добре зичив. Дай знать, що я в Вадовицях, т, може, і приїде порадиться, коли їй дійсно погано".