Розділ «Зимовий похід»

Кобила була дуже доброго ходу, добре виїжджена, чула на шенкелі, та часом "закусювала" і не слухала ні вуздечки, ні шенкелів. Це траплялось дуже рідко, в хвилях смертельної небезпеки. На мого коня сів козак, що вивів араба.

Здобувши понад сотню коней, полк бігом спішив підперти чорношличників, які вели бій в місті. Звідтіль чулась густа стрілянина кулеметів та черги "льюїсів" рвались ручні гранати, а над будинками висіли клубки шрапнелі з гармат Черніцина.

І тут себе показали чорношличники, бились одважно, з великим хистом, переважно спішені. Особливо виділились льюїсисти. Курені пройшли місто та зайняли позицію на західній стороні. Видно було одступаючі групи піхоти. Дяченко почав своїх виводить. Здобичі великої не було, не було часу і шукать. Знайдено радіостанцію та зіпсуто, вивезено віз шкури на підметки, декому удалось дістать військове убрання, а між ними — Герасимов дістав дуже гарне синє убрання якогось старшого командира та пару доброї білизни.

Прибув Гулий. Задоволений з удачної операції, особливо радий був шкурі. Він і оточення ближче давно зносили підошви.

Минуло з дві години, коли одізвались гармати з противної сторони. Видимо, шикується протинаступ. Посланий до куренів, передав наказ Гулого не вв'язуваться в бій, зоставить чотири тачанки з надійними кулеметниками, а самим одходить непомітно, по черзі: республіканці, мазепинці, наливайківці, кармелюки.

Тачанки поведуть огонь короткими чергами одночасно по два кулемети, на зміну. Підпустять остаточно на 400–500 кроків, разом ударять довгими чергами та спішно залишать місто. Гарматний огонь насилювався, був хаотичний, гранати рвались щораз в іншім місті. В бінокль видно лави піхоти.

Для кулеметів місцевість дуже добра, рівна, без можливості маскировки. Тільки проти Троцького — кущі, котрі кінчаються в одлеглості 400–500 метрів. Сліджу за одходом куренів. Два одійшло, зараз буде черга за наливайківцями. Лави ведуть наступ мляво, поволі, в лоб. Командир тієї піхоти не застане оборони, а положить може сотні од кулеметного огню.

З лівої сторони вискакує хтось з кущів і скоро біжить в наш бік. В військовім убранні, жене, як вітер! За ним — стріли, видно димки куряви близько, а той гоне! Вже близько… чи не помиляюсь, очі маю гострі — так, Коля Письменний! Киянин, старий наливайківець. Оставлений хворим на тиф, попав, як тисячі інших, в полон.

Не мав кривди, втілено його в шереги Червоної армії, пройшов як фахівець- інструктор кілька становищ, тепер був начальником штабу наступаючої бригади. Коля був добре виспортованим атлетом з київського "Сокола", багато умів.

Одійшов з наливайківцями, обнявшись то з Чубом, то з Грицьком Костенком, старими приятелями.

З кармелюками і я покинув Тульчин. Полк одпочивав і обідав в лісі. Вернулись тачанки, а гармати ще були по дорогах, кілька гранат розірвалось в лісі. Припадкова легко ранила "гетьмана".

Тютюнник — досвідчений вояка, за нього можна буть спокійним, а от як Загродському піде під Крижополем? Йшли довго лісами, яких 12 годин. Ночуємо в лісі, властиво, сну було 2 години під самим Крижополем.

Досить розвиднилось, коли вийшла розвідка на переїзд через залізницю, ним має пройти вся група та величезний обоз. Тут густі кущі. Трохи висовуючись, кидаєм оком наоколо. З лівого боку недалеко, як на долоні, - село Крижопіль, ліс кінчається на рівні з переїздом, на північ од села, може, кроків 1000.

На недалекій станції тяжкий бронепотяг "черепаха", над ним — димок, значить, під паром! Спізнився Загродський. Підходить Дубовий, з ним ідем через переїзд, потім ще хтось підходе, кущі нас криють. Вертаємось назад по двоє. З кущів бачимо, як "черепаха" помалу рушила в нашу сторону, проїхала з 200 метрів і стала. Гармати в куполах порушились, повернули в лівий бік. Якась кіннота вискочила з села, понеслась понад лісом і зникла. Може, сто коней. З сходу ударили гармати, коло станції — вибухи гранатів, хмарки шрапнелі. "Черепаха" відповідає, вернувшись до станції. Батарея б'є цільніше, дим вибуху закриває бронепотяг — дістав!

Показується лава піхоти. "Черепаха" б'є з кулеметів, б'є в нього ще граната, а піхота уже опановує станцію. "Черепаха", певно, поважно ушкоджена, іде помалу на південь, навіть не стріляє.

Добрий гарматчик у волинців — Чижевський!

Висилаються далеко кінні роз'їзди висадить містки на залізниці. Обози рушають через переїзд, ідуть в три ряди. Піхота та кіннота переходять залізницею трохи вище. Операція вапнярська удалась. Київці перейшли залізницю і рушили пробивать фронт. З Крижополя, пройшовши з 10 км, волинці взялись лівіше. Там рушила частина сильно зменшеного обозу. Селянські вози звільнено, щедро обділивши харчами та тепер непотрібним господарським майном. В групі осталось возів 500. Ще треба було пройти фронт, не знаючи сили, з котрими маємо ударитись. Не знаєм, як фронт проходе, не можемо лічить на несподіванку. Чекають нас приготовлені, рух виявлено.

Ідем цілий день без стичності з противником. Вночі входим в містечко Вербку, населене переважно жидами. Стомлений, одразу засинаю камінним сном в жидівських бебехах. Західну сторону зайняли чорношличники, східну — наш полк, середину — гармати та обоз.

Хтось будить, трясе за плечі. Надворі темно, рвуться гарматні снаряди, стрілянина. Антон в сідлі, держе Марусю.

Вискакую за містечко. Кіннота з коней стріляє на захід. Це чорні. Пізнаю coтника Бурбу. Наш полк вийшов вліво. На заставу чорношличників вийшла якась піхота. На заклик одкрила огонь, потім почавсь гарматний огонь. Решта полку подалась в обход, хіба і піхота вийшла перед містечко. Його сотня стріляє через містечко в керунку пострілів з того боку. Своїх найшов дійсно перед містечком, що лежало в долині.