Розділ «Зимовий похід»

Маючи на увазі формування четвертого куреня та підбираючи добрих старшин, зоставив для себе кількох перейшовших, а між ними — б. к-ра батальйону. Був це колишній п. поручик Семен Жук, походив з Ніколаєвська на Амурі. Весь його б. батальйон раніше був у Колчака. Ті, що пішли в лагері, - старші віком, війна їм надоїла, а ті що, пристали, більшість — в'ятці та уфимці. Вони битись будуть, бачили в себе масові розстріли та палення сіл червоними. Семен оказався добрим старшиною, на чоті був ранений. Зійшовся з Отрішком, а вдачу мав лагідну, його дід походив з України, не була чужою йому наша мова.

Несподівано прийшла хвороба, сильно піднялась температура. Лікар ствердив тиф-сипняк і зараз вислав до шпиталю в Могилів н/Дністром. Хвороба проходила в тяжкій формі, часто тратив притомність. Перед цим в зайнятих місцевостях проведено частинну мобілізацію. Призваних вислано до школення в запасові бригади, трохи приділено до частин на фронті. Між ними попалось шестеро молодих жидів. Поділ по бригадах робила комендантська влада в дивізії, в бригаді по куренях — комендант штабу. Отож мазепинці не хотіли ні одного, наливайківцям попавсь Шая, собі на джуру взяв Сруля, а четверо пішли до республіканців. Тепер Сруль був при мені. Шабля осталась під оком Дубового. Походив з Дзигівки.

При собі Сруль мав мої речі і гроші. Лікування поставило мене трохи на ноги, коли знову раптом погіршало і одібрало пам'ять. Так пройшло понад місяць.

Одного ранку почув, як мене кладуть на віз. Слабість така, що не можу рушитись, одначе добре чую і розумію, що говориться. Пізнаю голос лікаря: "Однести назад на ліжко, немає чого возить!"

Одкриваю через силу очі, спотикаються з очима лікаря. Лицем спливає піт. "Не треба згружать". Сергій (Сруль) нахиляється, дивиться в очі, плаче. Здається, удалось до нього усміхнутись. Щось притуляє до рота. Добре, чай з вином. Ще раз ковтнув — зовсім добре. До станції 4 км, їдемо поволі. По дорозі змочив порядний дощ, на щастя, теплий.

Притомність вертається, навіть чую, що вертаються і сили. Порушив руками, ногами. Нарешті станція. Довгий потяг товарових вагонів. Між ними — три пасажирські. З поміччю Сергія добираюсь до пасажирського вагону, в першому купе лягаю на лавку, під голову джура підкладає клуночок з убранням, рядом ставить чоботи, накриває шинеллю. Це все видобув і приховав разом з малим маузером. Має клуночок з харчами та бутилку з чаєм. Знову ковтаю трохи. Чую так добре, що сам можу встать і сісти. Кризис минув!

Невідомо, де їдемо. Залізниця веде до важної вузлової станції Жмеринки. Відомо, що польська армія і наша одступають. На польськім фронті появилась кінна армія Будьонного, коло 16000 шабель, з сильною артилерією, бронірованими самоходами, прорвала оборону, вийшла на тили, перерізала комунікацію, загрозила заплечу військам в Києві. Цим пояснюється раптовий одворот. Про це узнав трохи пізніше.

Тим часом рух і гомін менший, скоро рушим.

В нашім вагоні чути кроки, розмову. До нашого купе одкрились двері, став добре одягнутий старшина.

"Ви як сюди влізли? Марш до товарового вагону! Цей для комендатури і персоналу шпиталю!"

"А ви хто такий будете?"

"Я комендант потягу. Без балачок переходьте до товарового вагону!"

"Я хворий старшина і нікуди не перейду. Тут місто вільне. Пришліть матрац і одіяло". Комендант наїжився, почервонів, крикнув: "В тій хвилі виходьте з вагону, інакше викину!"

На мій стан цього було занадто!

"Викинеш старого запорожця?" — витяг маузера. Той метнувся назад, слідом — кілька пуль. Сталось недобре, може силою викинуть. Не піду. Потяг рушив, а я потроху охолонув.

Одкрились двері, обережно всунувся санітар. Приніс матрац, подушку, простиню, два пледи. Все гарно послав, усміхнувся і вийшов. Видно, комендантові потягу до розуму промовив пістоль.

Рано потяг прийшов в Жмеринку. Сергій мотнувся по чай. Я вийшов з вагону; підкріпившись сном, на свіжім повітрі чув себе зовсім добре. Багато потягів; на платформах — гармати, самоходи. На станціях було дві комендатури: наша і польська.

Сергій вернувся з чаєм, зібрав наші скромні манатки, прихватив плед, і пішли ми на станцію. Не видно руху, в залах — нікого, пробігають військові поляки, Спотикаю офіцера і довідуюсь, що санітарний потяг одійшов тільки що. Комендатура вже покинула Жмеринку раніше, а за 15–20 минут одійде остатній потяг З жандармерією і мінерами, нас взять не може, не буде міста. Погано. Як можем спішимо шукать остатнього потягу.

Він, на щастя, стояв близько, паровоз під паром, два вагони для людей, з де сять платформ з самоходами під брезентом, кругом варта. Сходяться жовніри Удалось нам забратись під брезент і непогано улаштуватись в легковому командирському возі. М'яко, вигідно, аби тільки не прогнали. Воно хоть і союзники та не свої…

Потяг рушив, не гаючись, повним ходом, ніде не затримуючись, до Проскурова. Проїжджаючи через ст. Деражня, бачив на платформах покинуті новесенькі шість танків. Значить, паніка і розгубленість!