Розділ «Зимовий похід»

4. Піший Запорозький полк остається до кінця переходу гарнізоном в місті. Запорозька група виділе комендатуру, котра забезпечить порядок в місті і поділ здобутого військового майна.

5. Обози груп з виділеною охороною в часі бою мають знаходиться на шляху до Єланця. Вирушають по одержанні наказу.

6. Начальник штабу армії буде в часі рою при Запорозькій групі. Кінна група чинить під командою полковника Крата.

7. Зміни в вищеозначеній диспозиції допускаються в залежності од ходу операції командирами груп в порозумінні з підполковником Долудом. Головним завданням лишається сфорсування Бугу. Вознесенськ мусить буть здобутий.

Тиха ніч кінця квітня. Спереду кіннота, Алмазов, піхота на возах, обоз в найбільшій обережності зближувались до Вознесенська. Ніхто не закурив, ніяких розмов. Команда півголосом. Каждий розуміє вагу хвилі. Обоз затримується: охорона його кладеться на Окрему кінну сотню сотника Петруся. Всі піші строяться в курінні колони; рушниці в більшості без багнетів. Мало їх, може, 300. Більшість з кілками, а навіть соняшниковими стовбурами. Рушаєм пішо. Шлях м'який глушить всякий рух. Ось видно внизу де-не-де огники — то Вознесенськ.

З правої сторони шляху — висока могила, на ній — групка людей. За нею скуплена кіннота. Передсвітня темнота. Курені розвертаються вліво. З Дубовим виходимо на могилу, тут Тютюнник, Гулий, Крат, Долуд. Десь спереду пластунироз- відчики, кінний роз'їзд.

Од'їжджає Тютюнник, сходе з могили Крат. Спускаємось і ми з Дубовим. Займаю місто в Мазепинськім курені на правім крилі, де долучено комендантську команду. Тихо, як мари, проходе кінна колона.

Як помітив раніше, завше перед боєм починає мене трясти, ніяк не можу над цим запанувать. Вся істота напружена: ось-ось начнеться. Довго тягнуться хвилини… В тишині громом ударив гарматний постріл, донеслось далеке: "Слава!" Київці пішли в атаку. Трохи одлягло, перестає трусить. Перед нами: "Сла-а-ава!" Рушаєм вперед, розвертаючись в лаву. І раптом — сильний кулеметний та рушничний огонь, густо засвистіли високо кулі, а ще за хвилину чвалом купами пролетіла назад кіннота. Атака кінноти понесла невдачу. А київці бились. Гримів гарматний огонь з обох боків, грали кулемети. Світало, коли там затихло трохи, гармати бронепотяга замовкли, їх легко пізнать по дзвінких вистрілах. Полк заліг. Несподівано одізвались знову гармати і кулемети бронепотяга од мосту, а в короткім часі пролетіла звідтіль кіннота Литвиненка, минаючи нас з лівого боку. Густо рвались гранати та шрапнелі на нашім лівім взгір'ї, не чинячи зрештою ніякої шкоди. Огонь вівся в слабій видимості, для враження.

Розвиднялось скоро, розовів і червонів схід, коло станції бій не спинявся. З боку міста по обох боках шляху почала висуваться густа лава піхоти. Йшла з криком, стріляючи з ходу. За лавою їхало багато тачанок з кулеметами. Часом через голови летіли в наш бік кулеметні черги. Ми мовчали. Кажда куля мусила попасти в ціль.

Уже добре чути крик: "Бандіти, здавайтесь!" Ми мовчали, хай ще ближче підійдуть. А вони підходили. Шляхом спереду двигалась збита група коло 40 чол. "Спокійно! Цілься! Випусти по два патрони, кулеметам — по дві короткі черги!" — впала команда Дубового. Він стояв рядом. Перед нами з лівого боку почали падать. В цім моменті повним ходом вилетіли шляхом дві гармати Алмазова, розвернулись і вдарили "на картеч" по висунутій групі. Її як змело! Решту свої стрілен гармати випустили по лаві. Там заклубилось. "В атаку! Слава!" Команда і напівозброєна піхота кинулась вперед на ошарашену лаву за зброєю та патронами, а одночасно на праве крило та в тил вилетіла наша кіннота на чолі з Кратом та Дяченком. Далі наступив погром.

Ми ще не в спіли зчепиться, як все, що було в полі, полягло під шаблями. Далі діялось по диспозиції. Кіннота, не затримуючись, пішла дальше, забрала пором і почала переправляться. Київці, опанувавши станцію, захватали батарею, а при помочі залізничників пустили паровоз на бронепотяг, котрий, підбитий, одначе, утік на південь.

Підкреслить належить упертість та мужність київців, велике уміння Тютюнника, його рішучість. Виняткове майстерство кінногарматчиків Алмазова, а властиво, його самого, одчайдушність Дяченка та його "синків", котрі на чолі недавно сконфуженої кінноти перші врізались в лави противної піхоти, забрали всі кулемети. Хоробрість особисту Крата. Підкреслюю холодну спокійність, передану підлеглим, у Дубового, що єсть прикметою майбутнього командира великої міри. Така перемога над сильнішим огневим засобами трапляється рідко!

Здобич перевищувала найсміліші припущення. Коло 60 гармат, сотні кулеметів, десятки тисяч рушниць, з півтора мільйона патронів, тисячі гранат та шрапнелів. Все нове, вислане з фабрик. Достатня кількість ліків. Маємо все, крім білизни, обуви та одежі. При оказії прийшлось бути свідком трагікомічного моменту. Стоїть огромна фігура чорношличника в чорнім жакеті. Рукави — до ліктів, півкруглі поли розійшлись! спереду, а з тилу випирає з прорізу зад в широких чорних штанах. Видно почорнілу сорочку, а на голові — шапка з довгим чорним шликом. Рядом — кінькиргиз, маленький, гривастий, товстоногий, залізної витрималості, посідаючий виняткову швидкість. Козак і кінь широко знані. Кузя — найвищий в армії, має 2,18 іуіетри і понадлюдську силу. Його кінь — найменший. Кузя, коли треба, виймає ноги з стремен, розставляє на землі ноги, і киргиз проходе легко.

У Кузі лице велике, завше в чорній густій щетині, навислі брови, з-під которих ясно, по-дитячому дивляться невинно очі, відповідаючи добродушності вдачі.

Коли я під'їхав, Кузя конфузливо п|очервонів, засалютував і, видно було, зніяковів.

"Кузя! Кому ти забрав фрака?" — питаю.

"Я не забирав, мені дали…"

"Хто дав?"

"Ось з цього дому". І

"Ану ходім!"