Розділ «Зимовий похід»

Спомини запорожця

Численні противні лави подались назад, а тоді на них кинулись наші кіннотчики. Бій припинився, червоні, кидаючи ранених та кілька кулеметів, в переполоху одступили в ліс, рятуючись од повного знищення.

Од полонених усталено, що наступала піша бригада коло 4000 багнетів з батареєю. Шепарович не мав амуніції ні до карабінів, ні до гармат. Атакувать кінно не рішався, одійшов дещо назад на правім крилі. Після ананьївської операції сили армії значно побільшали. Перед нами лежала прифронтова полоса з значними силами в більших містах та оселях. Місцевість вкрита більшими та меншими лісами. Треба перейти чотири залізниці, де курсували бронепотяги, а на станціях стояла охорона. Проривать з нашими обозами було ділом нелегким.

В штабі армії одбувались наради, посилено агентурну розвідку. Остаточно постановлено ударить в трьох керунках, де стоять сильні залоги, наробить більше переполоху, зібратись, одскочивши, в кулак, і форсувать остатню залізницю коло ст. Крижопіль. Взять керунок на Ямпіль-Томашпіль, де мала держать фронт 3-тя Залізна дивізія Удовиченка.

В стисло означених днях і годинах наносяться удари:

Запорозька група атакує Тульчин, тримає 12 годин і спішно одскакує в ліси. Маширує на південь, щоб ранком буть в Крижополі — 60 км переходу.

Київська група атакує вузлову станцію Вапнярка, нищить залізницю, а коли поведеться — форсує і керується на південь.

Волинська група атакує Крижопіль. Маючи тепер сильний Чорноморський полк та добрий кінний полк, не матиме труднощів, бо в Крижополі залогою стоїть кінний загін червоного партизана Криворучка.

Всі обози зібрать в лісах коло Крижополя, під надійною охороною виділеної кінноти. З хвилею опанування Крижополя та знищення залізниці обози з своєю охороною спішно переходять на другий бік і беруть керунок на Ямпіль..

Користаючи з помочі селян, марш одбувався незамітно. Як завше, їду на 2 — З години спереду. Алмазов з Литвиненком ідуть лівіше, становлять охорону обозу. На Тульчин ударимо з чорношличниками. їх тепер значно більше, яких 300 шабель, півсотні піших пластунів, чотирьохгарматна батарея Черніцина, 25 тачанок з кулеметами, багато ручних кулеметів "Льюїс". Частина сильна! Наш полк — коло 900 багнетів, загартованих в боях козаків, коло 75 % старих фронтовиків, батарея Лощенка, незрівнянного гарматника, кінна сотня Петруся — 50 шабель та команди кулеметчиків — був поважною силою, котра могла ставить чоло вдвоє, а навіть втроє, численнішому противникові. їдем на містечко Тростянець. В цукровні ще берем з десять возів рафінаду, маємо до Тульчина близько 35 км. Завтра рано там ударимо. Зі мною 20 кінних, маємо вечором визначить місто розташування частин в великім селі Антопіль, що лежить в 3-х км од Тульчина при тракті на Ямпіль.

Темно було, коли в'їхали ми в село. В бік міста послав п'ятеро одважніших в під'їзд, собі та Дубовому вибрав велику хату з просторим двором при тракті, республіканцям та мазепинцям — ліву сторону, наливайківцям та кармелюкам — праву. Попередив, щоб не стріляли, коли спіткають червоних, тільки брать в полон. На вистріл всі збираються до мене. Вертатись зараз по визначенні квартир.

Мав вістового до обслуги коня од часу прибуття до полку Антона Мокосія. Той, порозумівшись з господарем, дістав нашим коням вівса, а я замовив господині вечері, пообіщав цукру та гасу. Дивились на нас зацікавлено, трохи з обережністю.

Час тягся, хлопці з квартирами якось барились. Я вийшов надвір, ніч тепла. По якімсь часі почувся тупіт коней, хтось їхав до села. Надходе полк, а квартир'єри не вертались. Став на вулиці, жду. їде бричка, за нею — п'ятеро на конях. "Стій!" Стали, приглядаються. Підхожу до брички, сидить незнайомий, на шапці — червона зірка! Нахиливсь до мене. Незамітно витягаю нагана.

"В чом дєло, товаріщ?"

"Куда їдете?"

"В штаб бригади, а ви что здесь дєлаєте?"

Підсовую йому під ніс нагана:

"Руки вверх!"

"Что ви, товаріщ?"

"Ні слова, бо стріляю! Ви тоже — всі руки вверх!"

Кіннотчики спокійно підняли руки. Я мав на собі чорні шкіряні штани та куртку, а на голові — стальний шлем з великою зіркою. Червону краску стер Антон, тепер вона блищала — правдивий комісар! Це збило затриманих з толку. Думаю, хоть би Антон при мені, чого немає квартир'єрів? На щастя, Антон виходе з хати: "Вечеря готова!" За плечима карабін. "Антон, до мене!" Той біжить, зриває карабін і стріляє вгору.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Спомини запорожця» автора Авраменко Никифор на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Зимовий похід“ на сторінці 19. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи