Розділ «Зимовий похід»

Мешкання порядно утримане, живе лікар-жид.

Стверджує, що "добродій" просив дать щось надіть чорне, коли є, бо на нім був дуже знищений "жупан". Дав свій старий жакет.

Може, і правда.

"Скидай, — кажу, — братіку, жакет, тобі він не личить, та надівай свій жупан, так буде краще".

Затріщав жакет, а лікар жахнувся:

"Ой, пане! Немає жупана".

"Як нема?"

"Він уже горить. То шмаття, а в нім — мільйон вошей!"

Комендатура близько. Найшлась можлива, досить велика блуза, і Кузя, задоволений, підняв ногу, сів в своє високе сідло та поїхав, піднявши коліна майже на рівень носа.

По всьому видно, що прийдеться побути в Вознесенську не менше трьох днів.

З міста і ближчих сіл збирались вози. З магазину видавалась зброя, риштунок, медикаменти, перев'язочні матеріали.

Од кожної групи прибули до помочі і поділу представники. Всі побирали зброю та амуніцію в першу чергу, хто скільки міг погрузить.

Отрішко пробував вести рахунок, а потім лічилось на вози, і йшло про час. Мало було сну, далеко висунуті дозори по залізниці стежили в зруйнованих містах за можливістю появи бронепотягів та ешалонів. Волинська група сполучилась з Київською, тепер озброювалась, як і ми. Всі почули силу в собі, певність; готові до бою, вірили в щасливий кінець п'ятимісячних змагань в неймовірних умовах зимових маршів.

Переправився і наш обоз, остались чотири новонабуті кухні та при їх — вози з продуктами. В місцевій пекарні випечено хліба на тиждень. Четвертого дня рано піхота покинула Вознесенськ. На поромі остатніми переїхали ми з Дубовим, кіньми та возом, де сидів Яків з нашими речами. Замикала остаточно колону наша Окрема кінна сотня Петруся. Не сподіваючись погоні та і не боячись її, тепер спокійно одсипались на вимощенім сіном возі.

Вийшло з Вознесенська кілько тисяч возів! Обоз розтягся на десяток кілометрів. Полк мав тепер 30 новеньких кулеметів, а до каждого — по 15 набитих стрічок. На рушницю (з багнетом) видано по 250 патронів, разом з новими підсумками та шкіряними ладівницями. Мали ми з 50 пудів піроксиліну та толу.

Алмазов мав тепер 6 новеньких гармат, Черніцин — 4, а Лощенко почав формувать нову батарею. В гарматних возах лежало по 300 снарядів на гармату.

Другого дня групи розділились і пішли не дуже широкою полосою, одна од другої 5–8 км.

Весною почали ширитись чутки про повстання в різних кутках Київщини та Поділля. Щораз прибувало до нас більше охотників. Чулось не раз про повстанців Чалого, Заболотного, Шепеля. З села Глодоси влучилось до полку коло 60 молодих озброєних добрих хлопців під проводом Недайкаші, пізніше цей загін поповнився та розвернувся в курінь Низових запорожців. Був дружнім і бойовим, а Недайкаша — добрим командиром.

Возом в пару коней приїхав залізничник Кащук з чотирма синами 17–25 літ, жінкою і дочкою. Прилучилось коло 80 повстанців Волинця, сам отаман десь зник. Полк поповнювався щодень. Прибуваючі були елементом молодим, морально здоровим. Було трохи праці над ними з муштрою та карністю. Близько Ананьева, коли група готовилась до атакування цього міста, надійшла відомість про повстання пішого Чорноморського полку та кінної бригади галичан з батареєю під командуванням Шепаровича. Повстанці два дні ведуть тяжкий бій під Ананьєвим з переважаючими силами Червоної армії.

Кінно-Запорозький полк і чорношличники з маршу пішли в бій, піхота на возах приспішила марш. Прибули ми в критичний момент, коли у чорноморців кінчались патрони. Курені розвернулись, підперли знесилених чорноморців, передали набоїв, застрочили наші кулемети.