Розділ «Зимовий похід»

"Не стріляй! Держи на мушці!"

Почувся тупіт, прибігли з села хлопці.

"Забрать зброю, коней, бричку ввести в двір, задержаних — в хату. Двоє всередину, решта під вікна, та нічого не забирать!"

"Товаріщ! В ч'їх ми руках?"

"Мовчіть, ідіть до хати".

Мовчки зайшли, посідали, розгубленість на обличчях, непевність.

Той, що сидів в бричці, має на собі гарний плащ, лорнетку, при поясі — пістоль в новенькій кобурі та нагайка з ручкою, зроблена з ніжки дикої кози.

"Покладіть на стіл пояс з усім та бінокль!" — поклав.

"Да скажіте, кто ви будете?"

"Можу сказать. Ми — воїни Української Народної Республіки, котрих ви називаєте бандами. Ми боремось за свою Державність. Боролись і проти Денікіна. Білі чи червоні — одинаково нам вороги, коли загрожують нашому праву на вільність, право бути господарем у своїй хаті!"

"Надходять наші!" — став в дверях козак. По хвилі увійшов Дубовий та Герасимов, знали кой-що з затриманням.

Перед цим довідався, що квартир'єри наткнулись на червоних, що брали кабанів та овес. Мали два кулемети, скоро поїхали в Тульчин дорогою од церкви. Почувши вистріл, всі прибігли до мене. Добре випало — про нашу присутність ніхто не знатиме.

Здавши звіт, я для себе взяв пістолет, бінокль, бричку з кіньми і тим, що в їй було. Антон дістав доброго коня, шаблю та чоботи.

Після слідства, проведеного Герасимовим, всіх полонених одіслано до штабу групи. Коли пройшло піднесення, почув, як мені очі поширились, навіть одійшла охота до вечері — то ж в нагані було тільки два патрони!

Наука на майбутнє.

Рано полк виступив пригороду, де розташувався ескадрон червоної кінноти. На виїзд скеровано групу 20 чол. з кулеметом, стільки ж — на правий бік, заперти можливу утечу. Піхота йшла роями в два шереги, а перед будовами розвернулась і кинулась бігом вперед.

Застрочив ручний кулемет, одізвались карабіни — варта була на місті. Ще стрілянина, і стихло. В хатах нікого не було. Коли ми в'їхали в оселю, республіканці виводили коней.

Тільки двоє взято в полон, і то — переодітих. Решта в якийсь спосіб зникла. Багато коней осталось, трохи одягу та зброї. Республіканці — на конях, мали щастя впасти на конюшні. А коні які! Хорунжий Колос на прехорошім буланім, аж заздрість бере.

Чудо-коня веде козак. Араб світло-сірий, головка мала, око огнисте, хвіст одкинутий колоском, ноги тонкі, копитки круглі, не йде, а виступає-танцює. Сідло багате, обковане бронзою!

Дубовий пересів на коня-чудо і одразу названо його — "гетьман". Мені оддав Марусю під прехорошим козацьким сідлом, з срібними стременами, багато озброєним кавказькою збруєю.