Розділ «Зимовий похід»

Велике село Єланець.

До Вознесенська — понад 40 км. Виставлені дозори нікого не випускають. Одведено район каждій частині. Тут, як під Бобринцем, зібрана в кулак вся Запорозька група. Марш одбувається вдень.

Для себе і Дубового вибираю половину великої хати. Себе не виявляєм. Господарі щось чують внутрішнім нюхом, як завше, скоро находиться якийсь спільний флюїд. Хазяйка скубе зарізану курку, молоденька кароока донька ставить на стіл пахучий свіжий хліб, масло, ряжанку. Господар пихкає люльку, підсовує тютюн. Що ж, некурящий.

"А може, чарочку вип'єте?"

"Хай їй біс! Зарікся до кращих днів".

"Так, так. Час непевний та і невеселий!" — Видно, хотів би щось ще спитать, та моє шкіряне "комісарське" убрання онесмілює. Спільна українська мова скорочує відлеглість, зв'язує.

Починають прибувать частини.Єсть Гулий з штабом. Дубовий задоволений мешканням, плескається в приготовленій воді. Джура Яків, котрий нас обох доглядає, щось обмовляє з хазяйкою. Тільки підкріпились, посланець Гулого — їхать до отамана, це значить Омеляновича, з довіреним старшиною. Дубовий пропонує мені. їду охоче перший раз на велику нараду.

Штаб армії поміщався на хуторі в п'яти км од Єланця.

Зібралось народу чимало: командири груп — Гулий, Тютюнник, Загродський, командири окремих частин — Дубовий, Алмазов, Литвиненко, Дяченко, Недзведський, Чижевський, Палій, Чорний, начальники штабів груп — Крат, Вовк, третього не пам'ятаю. Десяток таких, як я, довірених. З приємністю спіткав сотника Барила, хорунжого з штабу 2-ї дивізії, в Кременчуці. Тепер — особистий ад'ютант Павленка. Всіх було 25 чоловік. Ходило про обговорення атаки на Вознесенськ.

Збори оголосив командуючий, ситуацію окреслив п. полковник Долуд, начальник штабу армії, спокійна, зрівноважена людина.

На нараді усталено катастрофальний недостаток амуніції, зброї для піхоти, ліків, одежі та обуви. Для прикладу:

Алмазов мав тепер 2 гармати, а до їх — 12 гранат та шрапнелей. Дві гармати прийшлось знищить. Черніцин до 2 гармат мав 30 стрілен. На кажду гвинтівку випадало 6-10 набоїв, на кулемет 1–1½ стрічки. Це в нашій групі. В Київській було трохи краще, в Волинській — як у нас. Київці мали 6 гармат, волинці — 4.

Нарада була недовга. Забирав голос Тютюнник. Говорив — як рубав. Його розумування мені подобалось. Чулась віра в перемогу, певність командира своїх частин.

План атаки усталено такий:

В стисло окресленім до минути часі групи займають вихідну позицію.

1. Запорозька група поведе атаку міста своїми силами з приданою кіннотою Київської групи. В одлеглості кілометра од міста піхота розвернеться куренями, влучивши неозброєних для оказания кількості. Неозброєні матимуть в руках кілля.

Гармати займуть позицію за піхотою, вигідну для обстрілу доїзду до залізничного мосту.

Над ранком кінна колона коло 600 шабель шляхом-трактом тихо підсунеться на 300 метрів до міста і одночасно з гарматним пострілом влетить до міста, сіючи переполох. По дорозі виділить полк Литвиненка, котрий має опанувать міст і перейти на другий берег, ушкодивши залізницю. Піхота вирушить за кіннотою, обсяде місто, дозброїться та приступить до ліквідації гарнізону разом з кіннотою.

2. Київська група атакує станцію, гарматним огнем розбиває бронепотяг або одганяє, розбиває охорону, захвачує ворожу батарею. Проходе місто і переправляється на правий бік Бугу. Чинить в тісному зв'язку з запорожцями.

3. Волинська група форсує залізницю в 7 км од міста, нищить її на 300–400 метрів, захвачує переправу ві|ще Вознесенська, переходе на правий берег, утримує переправу до підходу інших груп. Кіннота минає волинців, висовується, ведучи розвідку на Ананьїв.