Розділ «В службі Батьківщині»

Наступав 1919 рік. Надвигались тяжкі часи. Повстанчі загони в більшості перемінили національний прапор на червоний. "Все позволено", "Грабуй награбоване!" прийшлось ближче до зрозуміння. Багато було і таких, що ніби держались національно-народних гасел, та не признавали над собою ніякої влади.

Зелений, Терпило — в Трипіллі, Коцур — в Чигирині, Чучупака — в Чорному і Мотронівському лісі, Апостол — коло Знам'янки, Ангел — в Чорнобилі, Шепель — в Літині і немало менших.

Була це стихійна неорганізована сила, пильнувала єдине: свого села, волості, а навіть повіту. Ждало їх знищення в недалекій будучині. Далеко ці "отамани" не дивились.

Колись все перебере, перегляне і виясне фахівець-історик.

Оставлено і Харків, і Полтаву. Посліднім одійшов бронепотяг. Республіканці і богданівці пробились через Лозову. Десь з Донеччини пробивались гайдамаки. Готова 2-га бригада мала одібрать Полтаву і одним полком вирушить на поміч гайдамакам.

Трапився цікавий випадок. Бронепотяг мав по дві платформи спереду і ззаду, нагружені шпалами і рейсами на випадок зіпсуття залізниці. Залога і десант 200 чоловік містились в забезпечених бронею вагонах. Несучи на підступах до Полтави дозорну службу, потяг вертався рано Назад набрать води. Яке ж було здивування залоги, коли на платформах з шпалами побачили присівших по боках коло 40 чоловік озброєних, переважно китайців. В темноті вони залізли на платформу і не знали, що далі робить.

Мали атакувать бронепотяг, та не знали як.

Сталось щось несподіване і незрозуміле. Ішла нарада командирів частин в зв'язку з наміченим переходом на Правобережжя. Всі частини були тепер об'єднані в Запорозький корпус. Одбувалась реорганізація штабу.

В часі тієї наради дано знать, що на станцію приїхав бронепотяг і ешелон гайдамаків. Сотню мазепинців, що несла там варту, оточено і казано йти до себе; варту перебрали гайдамаки, їх становища з кулеметами і гармати бронепотяга скеровано на місто. Коло штабових вагонів поставлено кругом вартових.

"Зрада!?" Як гайдамаки приїхали? Пробились чи зайняли Полтаву? Такі питання посипались кругом. Не гаючись, курінь мазепинців казано висунуть в керунку станції, де на підступах закріпилась одійшовша з станції сотня. 2-га бригада в Крюкові приведена до бойової готовності, як і решта мазепинців.

Вибрано трьох старшин вияснить поступування гайдамаків.

Удалися там військовий старшина Віктор Малець, ад'ютант наливайківців Микола Заєць і я. Минули застави мазепинців і гайдамаків, проведено нас до вагону, де знаходився Волох, командир гайдамаків.

Звичайна теплушка. На нарах сидить в білизні Волох. Штани і чоботи лежать на полу. Перед Волохом миска з цукорками. З другого боку Волоха, на нарах, — Загродський! Обидва по-татарському підібрали ноги. З цікавістю оглядаю Волоха, котрого ще не бачив. З голови на лоб опустився довгий темно-рудий оселедець. Досить довга борода. На лиці сліди віспи. Вираз сірих очей твердий, неприязний. Кілька старшин гайдамаків в гарних синіх жупагіах, підперезаних червоними поясами, дивляться на нас неприхильно.

"Ким будете і з чим прибуваєте?" — питає Волох.

"Ми — представники 2-ї Запорозької дивізії, прислані довідатись про повод арешту нашого старого командира і його штабу.

"Залишили Полтаву та ще питаєтесь?"

"Наша дивізія шанує і вірить отаманові Болбочанові. Просимо сказать, чи в Києві відомо про те, що сталось?"

Волох протяг папір. Була то телеграма такого змісту: "Арештованого отамана Болбочана достачить в Київ разом з штабом. Ви призначаєтесь командиром корпусу. Петлюра".

"Все зрозуміло. Наказові і Вам підчиняємосьТ. Разом засалютували.

"Скільки у вас багнетів, яка сила дивізії?"