От воно що!
Виступала і жінка з-за столу. Повна ненависті була її промова про капіталістів і буржуїв в Директорії, зрадників революції. Розуміється, обоє говорили по-російському.
Несподівано появився промовець в чорній шапці, котрий умовляв не слухать чужих провокаторів, мать свій розум. Не спішить. Своїми громадами обговорювать болячки і рішать. Захоче громада Радянської Ради — нехай цю Раду вибере, та нехай це буде Рада, а не Совєт. Значить воно те саме, а буде своє, не накинуте. Всенародний з'їзд вирішить і установе форму влади.
В залі загуло, зашуміло. Чулось "Правильно!", істеричне жіноче "Прочь!", кричав чорний: "Прочь!"
Молодий промовець мав голос дужий, тикав пальцем на стіл, і його оглушливе "Провокатори!" перекривало весь пошум.
І раптом тиша. Всі оглядаються назад. Зійщов і промовець, пробирається назад. Оглядаюсь назад.
З вулиці головними дверми увійшло четверо старшин кінної сотні. Стали в ряд, запалили люльки, смокчуть і спокійно дивляться на зал. Там закотлувалось.
Виходжу з кіннотчиками на вулицю. Сотня розвернута лицем до будинку — 150 шабель.
Тепер це 2-га кінна сотня, командує нею Дяченко, висунутий мною. Хоть був поважний спротив з приводу поводження. Переважила слухняність і не будь-яка одвага.
Кінний дивізіон в команді Римського-Корсакова має коло 300 шабель і 4 кулемети "максими". Шефом дивізіону — Петро Болбочан.
Показавши Дяченкові Шинкаря та його оточення, звелів сотню держать напоготові і прослідить, куда удасться Шинкар.
Передумував, чи добре вийшло мені, коли промовив коротко до зібраних? Це зараз по істеричній промові жінки.
Сказав так: "Браття! Український Національний Союз, в якім скупились всі наші поступові партії, групи і організації, виступив з зброєю в руках проти окупації і тих чужих сил, що хотять нам шкодить в обороні права Українського Народу до Самостійності, в обороні права рішать самим свою судьбу.
В моменті, коли падають трони, валяться тисячолітні держави, повстають поневолені народи, творять своє нове життя.
Наша головна влада — Директорія. До неї увійшов ваш земляк Симон Петлюра. Знаєте його, Головного отамана нашої збройної сили.
Зараз наші курені б'ються під Ромоданом, оддають кров і життя за щасливий завтрашній день.
Вас, брати, звем до спільних боїв. Ворогів маємо багато, ворогів сильних і безпощадних.
Чув ворожий голос, щоб нищить народне добро, що звав до братовбивства і анархії.
Ми не хочемо чужого, хочемо згоди і співжиття добросусідського. Свого не оддамо і битись за свої права будем до остатнього моменту свого життя.
Брати! Не піддайтесь провокації, заховайте спокій!
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Спомини запорожця» автора Авраменко Никифор на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „В службі Батьківщині“ на сторінці 43. Приємного читання.