Розділ «В службі Батьківщині»

Лице бліде, перемучене. В голосі різкість, ненатуральність. Говорив про незарадність Болбочана як командира і політика. Про перебільшення противних сил; зоставлення Харкова і Полтави не було вимушене. Кинута на Полтаву спеціальна група Сушка одбере Полтаву і з гайдамаками піде на Харків.

Я, найбільше заскочений певністю удачі групи Сушка, запротестував проти брехні і наклепів на Болбочана і його штаб, як трубили київські газети. Запротестував в імені 2-ї Запорозької дивізії і особисто як учасник і свідок подій од листопада, од першого дня повстання.

"А що це за дивізія?" — питає Петлюра. Заткало мене і задивило таке питання керівника Збройних Сил.

Вияснюю, що це одиниця, не слабіша од групи Романа Сушка, котрого добре знаю особисто як командира куреня.

Одверто сказав, що група Сушка слаба для виконання завдання.

Пропуски я дістав. Одночасно Петлюра сказав, що справу арештованих розглядає визначена комісія, котра представе перед урядом свій висновок на рішення.

Зараз же поїхав в штаб Осадного корпусу, положеного досить далеко.

Застав полковника Коновальця і Чайковського на місті. Обер-лейтенант австрійської армії був командиром куреня в Укр. Січ. Стрільців. В 1916 році попав до полону з своїм куренем. Мав коло 30–35 літ, худощавий, високий, з фаху, здається, правник. В його захованні чулась певна ненатуральність та хотіння робить враження людини високого положення і впливу. Чайковський наслідував Коновальця у всім.

Дістав тут приречення, що арештовані будуть інтерновані. За їх життя не треба непокоїться. Це було багато. Знову попав на Марішську до Винниченка, голови Директорії. Всередині мешкання нічого не змінилось. Не змінились і господарі.

Узнавши, з чим приходжу, Винниченко, завше зрівноважений, досить агресивно напав на Болбочана і його штаб. Було тут розігнання Селянського з'їздy в Полтаві, непочеплення червоних стрічок, роззброєння революційно свідомого полку, котрого треба спочатку краще обробить національно.

"Володимир Кирилович! На Ваших творах я виховувався під оком брата, которого знаєте. Те, що Ви говорили, я сьогодні прочитав в газетах. Все наклеп, все неправда.

Ніякого з'їзду селян в Полтаві не було, ніхто нічого не розганяв. Була роззброєна велика група під приводом Шинкаря і групи кількох агентів Комінтерну. Ці люди не признавали ні Директорії, ні Нац. Союзу. Діялось це під час боїв за Кременчук і Ромодан. З роззброєних на другий день четверта частина добровільно пристала до нас. Мушу додать, що роззброєння доконав я, маючи тілько сто чоловік проти коло 7 000. Ото Вам правда.

Ми маємо свої національні цвіти. Чужий — емблема ворога — нам не пристає. Сірожупанники були розагітовані, не хотіли йти ні проти червоних, ні проти чорних анархістів. Закон війни в такім випадку має одно рішення — кара смерті. Цього не зроблено. Не було б і виконавців. Запорожці — не кати.

Яким правом і з чийого відома газети пишуть нісенітниці? Кому це потрібно?"

"Комусь потрібно тепер, а через тиждень все можна одізвать".

"Я знаю близько всіх арештованих. Це все люди достойні, далекі од політики, аполітичні, патріоти, оддані справі незалежності України. На них кидають болотом люди, котрих, коли не можна покарать, треба негайно притримать!"

"В своїм часі виясниться все і залагодиться. Може, пізніше багато зрозумієтe. Тепер часу не маю".

Зрозумів на вулиці, що Винниченко перестав буть для мене найбільшим авторитетом.

Прийняв мене і воєнний міністр генерал Греков, донський козак, зв'язаний з Україною довголітньою службою. Генерального штабу бойовий генерал вислухав мене з великою увагою. Докладно розпитував про різні справи з військового погляду. На моє обурення на компанію преси про зраду і контрреволюцію смутно усміхнувся:

"То є доля одиниць, що вибиваються над рівень в таких бурхливих часах. Болбочан ставав на дорозі комусь. Не буду укривать, що положення для нього грізне".