Розділ «В службі Батьківщині»

"Перше отаманське слово ламається! Не робіть того, пане отамане. Нехай їдуть і гайдамаки, буде міцніша охорона. Ми хочемо не тільки слухать, хочем і поважать свого командира корпусу!"

Загродський мовчки похилився над цукорками.

"Що з ним говорить, арештувать і все!" — підвищеним голосом говоре поставний старшина. Глянув йому пильно в очі.

Волох оперся на свою товсту палицю, що завше носив вмісто шаблі і пістолета, помовчав і рішив: "Добре, їдьте разом".

Загродський, червоний, мовчав. Зник постоянний усміх. Не раз сиділи ми за одним столом ще в Білолуцьку. Знались добре. Хто міг сподіватись, що завше елегантський, чепурний, мило бачений Олесь сяде рядом з неокресаним диким Волохом по-турецькому над мискою дешевих "monpansie"! Що окажеться гівно-чоловіком?

До Ромодану доїхали всі в атмосфері спокійного розрядження. Грізно виглядаючі, обвішані гранатами, гайдамаки оказались добрими компанами, здезорієнтовані наклепами на "зраду" і буржуйство запорожців.

Той старшина, що так вороже поставився до мене, тепер їхав разом. Під кінець подорожі жалів кинутих необережно слів. Од нього дещо довідався цікавого.

Гайдамацький полк дуже численний, понад 5 000 багнетів, має дивізіон кінноти і 14 гармат. До того — сильний чотирьохгарматний бронепотяг і десятки кулеметів.

Під Лозовою легко розігнав махновців і до Полтави добрався без перешкод.

В Полтаві наскочили на поважні сили. Дорогу собі проклали бронепотягом і гарматами. Волох в бою надзвичайний. Хоробрість і спокій передаються всім.

Полк розрісся охотниками з околиць Краматорська, Дружківки, Константинівки. Все металурги і шахтери. Є немало і з Слов'янська.

В Ромодані застали ми кілька потягів війська. Добре озброєна і одіта, з сильним бронепотягом і двома батареями, була це ударна група Січових Стрільців. Чекали на неї перед оставлениям Полтави. Наш потяг затримано через зайняття торів. Удався до командира групи Сушка як до знайомого. Він підлягав безпосередньо Києву. Мав завданням одбить Полтаву, посунуться на Харків.

Про арешт Болбочана знав. В цій справі мовчав. Взагалі заховувався таємничо. Радив побачиться і побалакать з командиром Осадного корпусу і його начальником штабу.

Обидва можуть помогти в моїх клопотах.

Попрощався, побажав успіху й пішов до свого потягу, котрий рушив скоро дальше.

Рано приїхали ми в Київ. Ждали нас два легкові і два вантажні самоходи. Умовились ми наперед, що Корж буде з Болбочаном, дружини Болбочана і Сільванського з синком замешкають в гостиниці Михайлівського монастиря. Заопікуються ними Довбня і Письменний — обидва кияни. Я займусь справою у властей. Наші з охорони будуть ждать в вагоні дальшого приказу.

Болбочана поміщено в Європейській гостиниці, рядом з поміщенням, зайнятим Петлюрою. При дверях — вартовий. Полковників одвезено на абахту під сторожу.

В Михайлівськім монастирі містились жінки, рядом найнято кімнату для мене як місто, де будем всі збираться.

Там привів себе в порядок і вирушив на місто. Перш за все, побував у Петлюри, аби дістать пропуск до Болбочана і на абахту.

Не подібний був Петлюра тепер до пдомінного промовця з блискучими очима і повного енергії.