Розділ «В службі Батьківщині»

Стало відомим про зайняття Києва Директорією; головну силу там становили Січові Стрільці. Називались Осадним корпусом під командою полковника Євгена Коновальця.

Нова влада мала буть установлена в Полтаві по порозумінні з Києвом і Харковом.

Курені вирушили на Ромодан в сторону Києва і на Кременчук, де мали задержаться. На станції в Полтаві остався штаб полку, піша розвідка, кінна сотня, постачання і немуштрові частини.

Вислана на місто кінна сотня дала знать, що по вулицях ходе маса озброєніих. Називають себе повстанцями, до міста увійшли ще звечора і зайняли військові казарми.

Зільницький доручив мені справу вияснить.

З двома козаками з ручними кулеметами Левіса та гранатами при поясах поїхав я до червоних казарм. Дійсно, ходило багато людей з рушницями, обрізами, одітих переважно в селянські свити, різного віку.

Місто ніби замерло. Позамикані магазини, пекарні. Кой-де групки озброєних німців.

До казарм коло 2łA-3-x кілометрів. Це величезні триповерхові будинки, поставлені як "п". Посередині мощений двір, довгий на 150 м, широкий на 100 м.

Весь комплекс обведений міцним високим муром, з широкою брамою і фіртками на вулицю. Стоять двоє вартових. Довідуюсь, що в казармах є отаман повcтанців. В'їхавши в двір, казав своїм хлопцям буть напоготові, до себе близько нікого не підпускать. Хлопці були надійні. В сірій черкесці, з малиновою вставкою на грудях і такого ж цвіту шликом на шапці, піднімався я по сходах на другий поверх. Прохід набитий озброєними людьми; їх погляди, напівцікаві і напівворожі, не віщують чогось прихильного.

В чималій кімнаті за столом сидить в цивільнім пальто з бородою отаман, якась жінка, чорноволосий, семітського типу, худий чоловічок і ще кількох в шинелях.

Представившись, хто я і з чийого розпорядження прибув нав'язати зв'язок, з вeликим здивуванням пізнаю отамана. Це бувший штабс-капітан Шинкар з 4-ї Фінляндської дивізії. Стрічались ми на Стоході і на військовім з'їзді в Бердичеві. Добрий промовець, виступав Шинкар не раз од імені поміркованої партії трудовиків.

Пригадався йому і просив прибуть до штабу для обговорення дальших спільних починань. Жінка і чорний кидали на мене погляди, повні ненависті. Інші байдуже слухали балачки.

Шинкар освідчив, що "нікуди він не поїде, шукать порозуміння не збирається. Директорії повстанці не признають за владу, мають власну дорогу". Він формує бригаду і на Київ піде окремо.

Взагалі часу не має, бо зараз спішить на Селянський з'їзд.

Осталось тільки піднятись і вийти. Сходячи вниз, не без підстави міг сподіватись кулі в плечі. Старавсь заховать спокій і не показать по собі страху. Чутки про зайняття Києва були передчасні. За мною зараз зійшов Шинкар, сів в підставлену бричку і з кількома з свого оточення скоро по'іхав до міста.

Без поспіху і наша трійка поїхала слідом.

В місті, коло гарного великого будинку, замітно здалека великий рух. Щораз група людей входе до середини. Треба заглянуть.

Величезний зал і балкони по боках запхані. Людей з 1500 чоловік, переважно з рушницями. На естраді за столом — Шинкар, жінка і чорний, що були в казармах, двоє нових.

Саме говорив чорний:

"… в Полтаву кто-то вступіл, кто нє прізнайот Советской Власті! Так ми же єму скажем, товаріщі, - рукі прочь!.."