Розділ «В службі Батьківщині»

Дійшло до бою на багнети і гранати. Взято коло 20 полонених. Кінна сотня тоже мала кількох, одначе всіх їх знищив чотовий Петро Дяченко, людина одважна, а одночасово жорстока.

Полонені підтвердили відомості про свою базу на ст. Унеча, де були, магазини і шпиталь. Себе називали "богунцями", а командира "отаман Чорт" — Микола Щорс.

Богунівці з IV куреня бились з богунцями! Брат на брата. Смутно на душі, тяжко на серці…

Важним було усталення факту, що напади на нашу сторону почались од часу прибуття в Унечу великої ватаги матросів.

Стратили ми 4 убитими і 11 раненими, між ними — курінного Зільницького в ногу і сотенного Грицька Костенка в руку. У німців страти були поважніші.

В окопах і за окопами лежало багато трупів, різно одягнутих, а між ними — кілька матросів.

Минув тиждень. До Воронка приїхало троє незнайомих. Казано ними заопікуватись. Вечором, визваний до мешкання Болбочана, застав там приїхавших; за мною увійшли командири куренів Дубовий і Зільницький, легко хромаючи. Рана йому гоїлась добре.

Гості оказались представниками Українського Національного Союзу, котріий об'єднував всі національно-патріотичні організації.

Докладно і всебічно запізнали вони нас з ситуацією на Україні і на світовій політичній арені.

Німці після убивства Ейхгорна і вибуху на Печерську артилерійських магазинів поставились з великим підозрінням до українських поступових організацій.

Хоть знають, що ті диверсійні акти — діло комуністів і лівих есерів, категорично поставились негативно до оголошення мобілізації. Війну вони програли. Туреччина і Болгарія склали зброю. Завтра складе зброю і Австрія. В Німеччині — революція. Не сьогодні-завтра почнуть вони евакуацію.

Держави Заходу держаться засади неподільності Росії, а одночасно не признають влади більшовиків.

Про Україну як окрему незалежну державу не хотять слухать. На тім пункгі сходяться всі, а головним інформатором про Схід Європи є дипломатія російська і польська в Парижі. В тій ситуації належить скоро сподіватись десанту поважниж сил Заходу на півдні України, в Криму і на Кавказі, де капітал західних держав має величезні уділи. Кинуть вони свої сили до забезпечення інтересів в Донецькому басейні, Кривім Розі, металургії на півдні України, власності французького, бельгійського та англійського капіталу.

На Україні положення складне, вимагає рішучих кроків.

В гетьманськім уряді взяли силу росіяне. В Києві, Харкові і інших великих містах явно формуються поважні військові сили. Почались переслідування українських діячів. Сидів в тюрмі Петлюра, Винниченко змушений до укривання.

Міністр внутрішніх справ Рот, прибалтійський німець, є одночасно чорносотенцем, ворогом всього українського взагалі і всякого поступу зокрема. Він має найбільшу силу.

Об'єднані в Національнім Союзі всі українські партії і організації постановили піднести оружие повстання і взять владу в свої руки.

Совітський посол Раковський прирік дружню нейтральність. Нац. Союз ввійшов в порозуміння з солдатськими радами німців, мішатись в наші справи не будуть.

Реальна сила, на котру опирається Нац. Союз, це: на Правобережжі — полк Січових Стрільців, інструкторська старшинська школа, Вільне козацтво, Чорноморський Одеський полк, кадри корпусів, великі загони повстанців селян. На Лівобережжі — Запорозька окрема дивізія, дивізія Сірожупанників, Вільне козацтво і деякі окремі частини.

Головна надія кладеться на запорожців. Од їх постави залежить час і успіх.