Не треба додавать, що таку думку ширили всі наші партії, начальство Совнаркому з Раковським на чолі, київські чорносотенці та утікачі — монархістиро- сіяне, що найшли притулок на Україні.
Так думала більшість здезорієнтованої патріотичної молоді. Ширились імена ватажків повстанчих відділів, одважно виступаючих проти окупантської збройної сили. Родились легенди.
Знову відомості потішаючі: гетьман особисто добився у німецького цісаря прилучення Криму до України.
Був в опрацювуванні закон земельної реформи, обмежуючий власність до 100 гектарів. Землю у великих власників мала викупить держава і переказать- продать селянам на найвигідніших умовах.
Справа мобілізації була майже вирішена.
* * *Стались події, що струснули гетьманською Україною.
Убито в Києві маршала Ейхгорна, командуючого окупаційною 500-тисячною армією.
На Печерську висаджено в повітря величезні головні запаси гарматної амуніції. Справа мобілізації одкладалась.
Кінчилось і наше півсонне, нецікаве, пригнічене життя. З демаркаційної полоси один за другим наступили грабункові напади на наші приграничні села. Забиралась скотина, свині, одежа і взуття. Напади чинились перед світом, грабіжники зникали зараз.
Недалеко, з правого боку, заатаковано німецький пікет і убито трьох чи чотирьох солдат. Зміцнено охорону, впроваджено патрулі.
Найтрагічнішим був напад на участкові І куреня. Участок був спокійний, забезпечений р. Десною.
Штаб куреня, 4 сотня і одна польова гармата містились в великім селі Кам'янська Слобода, перша і третя сотні несли службу по лівій стороні, з правого боку були німці. В ближчому резерві находилась 2-га сотня в с. Бучки, в трьох кілометрах на захід. 1-й курінь — бойовий, надійний, все бувалі фронтовики, козаки і старшини.
Певного ранку в Воронку отримано відомість, що в Кам'янській Слободі іде бій. Погнала там кінна сотня, з Бучок пішла на поміч 2-га сотня. 2 і 3 курені поставлено в бойову готовність. З поміччю виступили німці.
Одначе було пізно. 2-га сотня попала під густий кулеметний огонь, не могла пробиться в К. Слободу.
Несподіваний напад добре озброєного численного відділу учинено перед світом. Заатаковано школу, де був штаб куреня і гармати. Одночасно численні кулемети, уміло розставлені, повели огонь вздовж вулиць і заблокували дорогу до Бучок. Напасники добре орієнтувались в ситуації і, видно, мали добру розвідку. Варта була забита без стрілу.
Під кулеметний огонь попали козаки 4-ї сотні. Згинув значковий Борис Боженко, один з найкращих і хоробріших старшин. Тяжко ранений в обидві ноги, Гоженко зірвався сам на гранатах.
Зелінський з ад'ютантом, хорунжим Бакутіним, щасливо вибрався з школи, зібрав коло себе частини 4-ї сотні і почав з боєм одходить в сторону 1-ї сотні, котра уже спішила на поміч під командою значкового Кузьми Шепеля.
Всіх повів тепер Зелінський на передбачену дорогу одходу напасників до броду через Десну або на тил, коли б 2-га сотня вступила в довший бій.
Зовсім розвиднялось, коли напасники почали одходить і попали під боковий огонь групи Зелінського. Пробували атакувать, та (…) і під прикриттям кулеметного огню скоро одходили до Десни. В моменті, коли Зелінський мав повести свою лаву до контратаки на багнети, звалила його куля матроса, котрий тоже поваливсь, зараз же убитий.
З тяжко раненим курінним Шепель одійшов до Кам'янської-Слободи. Тут були вже 2-га і кінна сотні. Спізнились на 20–30 минут.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Спомини запорожця» автора Авраменко Никифор на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „В службі Батьківщині“ на сторінці 35. Приємного читання.