Розділ «В службі Батьківщині»

Спомини запорожця

Викликали такі речі непотрібні конфлікти і непорозуміння.

В своїй замкнутості стрільці не шукали зближення, підкреслювали свою національну свідомість демонстраційно.

Галичани здобували національно-народну свідомість в інших умовах. Не з боку австрійського уряду мали вони ворога, а з сторони нечисленної польської шляхти, котра після остатнього поділу Польщі на землях, припавших Австрії, заховала в своїх руках велику земельну власність, промисловість, політич ну і адміністраційну владу, освіту і суд.

Українське населення, зіпхнуте до життя середньовічних кріпаків, позбавлене освіти і провідної верстви, своє відродження завдячує духовенству. Держалось воно міцно східної обрядності — греко-католицької, що зробилось прикметою національної приналежності. В особі митрополита мали галичани могутнього покровителя і оборонця. З убогих приходів вийшли перші борці заправо до школи і громадянської рівності. В одній державі йшла довго зажерта боротьба історично пов'язаних між собою привілейованої шляхетської групи з почигаючою відроджуватись українською народністю.

Цісарсько-королівський уряд, де були міністрами, а навіть прем'єрами поляки — титуловані шляхтичі, помалу мусив йти на уступлення, і перед 1 — ю Світовіою війною українці мали свої середні школи, університет, наукове товариство, банк, а головне — представників у державному парламенті.

Галичина була містом праці нашого найбільшого історика Грушевського, дала знакомитих письменників і поетів, а серед їх — велетня Івана Франка, котрий українську літературу і поезію поставив поруч інших світових.

З Галичини йшло на Велику Наддніпрянську Україну своє рідне друковане слово, заборонене тут.

Галичани мали за що дякувать своєму цісареві, навіть мали за свого оборонця.

Для їх ворогами були: № 1 — поляки, № 2 — москалі. В майбутнім бачили Україну королівством або широкоавтономною республікою в складі Австро-Венгер- ської монархії.

Ми не знали і не переживали конфліктів з поляками. Чужою була думка про австро-венгерську державність. Ось у чім була різниця між нами і галичанами. Ось чому ми мали у себе в сотнях і штабах козаків і старшин поляків, як п. полковники Гейденрейх, Лубенецький, хор. Бурба і т. д.

У січовиків цього бути не могло. Не могло буть українця в польських легіонах.

При виїзді стрільців за добре заставленим столом випито по чарці-другій. Теплим словом підполковник Погрібний дякував стрільцям за братерське співжиття, бажаючи успіхів в майбутнім.

І стався дуже неприємний випадок. Командир 1-ї стрілецької сотні, солідний і спокійний Іван Загаєвич, всіма поважаний, дістав в лице от такого ж спокійного, цінимого старшини Ігнатенка.

Не інакше, як під впливом горілки, Загаєвич поставився заносливо, назвав нас усіх "фальшивими українцями", "москалями" і т. п. Ігнатенко, канівчанин, немолода людина, до котрого була мова, потребував пояснення. Загаєвич ще додав… і сталось!

Як господар зібрання, я мусив перепросить Загаєвича за випадок в поміщенні клубу-зібрання. Ігнатенко пішов під арешт. Стрільці не знали суда честі.

Цей інцидент мав свої наслідки в пізніших трагічних хвилях. В полку осталось коло 2000 багнетів і шабель при 2-х батареях (7 гармат). Участки куренів розтягайсь.

Знову з демаркаційної полоси напад на с. Картушино. Містились там штаб IV куреня, сотня піхоти, батарея і кулеметна команда.

Як в Кам'янській Слободі, напад учинено перед світом і в першу чергу на батарею. Варта, одначе, чувала, одкрила огонь, весь гарнізон на сполох ступив в бій. Користаючись з темноти і близького лісу, напасники скоро одійшли.

Взяті полонені називали себе повстанцями з України. Брали уділ в нападі на Кам'янську Слободу. В нейтральній полосі находиться кілька тисяч озброєних. Головні сили — в с. Андрійковичі, мають приготовлену позицію і артилерію. Командування і магазини містяться на ст. Унеча по совітській сторожі. Значить, Раковський в Києві замилював очі.

Тут збирались під рукою Совнаркому поважні сили, котрі на підставі міжнародового права належало признавать за розбійників. В такім випадкові зроблено випад в демаркаційну полосу силами німецького батальйону і 4-го куреня з батареєю і кінною сотнею. Під Андрійковичами дійшло до бою з поважними силами "повстанців", котрі уперто боронились в приготовлених окопах.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Спомини запорожця» автора Авраменко Никифор на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „В службі Батьківщині“ на сторінці 37. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи