Розділ «В службі Батьківщині»

Гетьман Скоропадський! В недалекім минулім високого рангу генерал Свити Його Величності, багатий землевласник. Робило це його ворогом в очах селян, робітників і революціонерів.

Гетьманський рід, заслуги особисті остатнього часу над відродженням нашої збройної сили і козацької традиції не рівноважило в очах більшості гріха поміщика і генерала царського оточення.

Трудне положення вибраного гетьмана збільшувалось натиском німецького командування, а одночасно свідчило про велику одвагу і волю. Гетьман знав, що бере в руки булаву не з блискучими самоцвітами, а терновими колючками. Не всі розуміли такий стан.

На тлі таких розважань у мене з Андрієм витворилась глибока пропасть без виходу.

Болбочан їздив в Київ з командирама полків. У гордієнківців кипить, як в казані.

Навіть між невеликим числом місцевого Вільного козацтва ідуть гарячі балачки.

Січові Стрільці держались як гості.

На секретнім зібранні кільканадцяти старших старшин, де чогось допущено і мене, Болбочан з'ясував ситуацію, пануючу в Києві.

Воєнний міністр Рогоза, бувший командуючий армією, до запорожців поставився прихильно. Одначе підкреслив, що в мирних умовах не можна признать регулярними частини з охотників. Гетьман особисто нам симпатизує. Німці ставлять вимагання, котрі можуть нам пошкодить.

Для мене час, проведений в Олександрівську, був повний досвідчень, спостережень і приємностей. Був одним з цілого міста на виднім і одповідальнім посту. Тим більше це підкреслює факт перебування в частинах понад тисячі старшин-козаків.

Мама і Галя тішились, коли в часи Mąpruy полку бачили мене спереду за полковником в штабовій формі. Не хочеться промовчать, що і мене розпирало задоволення. В полку був добрий оркестр з талановитим капельмейстером-компози- тором Непомнящим. Був і хор з артисткою і двома співаками. Всі троє — солісти опери. Оркестр майже щодень грав в парку, де також виступив і наш хор.

На тлі сірих УСС запорожці виділялись картинно і заможно, особливо кіннотчики на чолі з Римським-Корсаковим.

Серед наших СС появились нові охотники. З їх приводу наші відношення з командою групи Вишиваного на якийсь час загострились. То була тяжка провина — дезерція! Що ж, одвічне право: "Запорожжя нікого не видає".

Трапився ще один цікавий випадок. Прийшов прощаться козак Юрко Монастирський, в… добре пошитій сукні, разом з своїм командиром сотні, а заразом нареченим Константиновим.

Була це Женя Монастирська, студентка Київського університету, рідною племінницею генерала Прісовського.

Обоє, щедро обдаровані, їхали кінчать вищу освіту. Обоє разом були під Крутами.

Багато вибуло найцінніших бойових товаришів. СС не покрили і половини од'їхавших.

Незабутньою подією був побут всім полком на острові Хортиці. Великим пароплавом, без зброї курені переправились через Дніпро і пішо пройшли коло 4-х кілометрів на найвище місто в голові острова.

Було запрошено кілько гостей, серед їх і Андрій. По дорозі затримувались коло історичних міст, як редут на Вошивій скелі, оборонні фортифікації першої Січі, видом на урочище Сагайдачного, Стовпи. Поясняли топографію і історію минулога переважно ми з Андрієм. На найвищому місті поставлено приготовлений гранітний пам'ятник з хрестом і одповідним написом. Дивились гості на кількатисячну групу наслідників колишньої козацької слави, і не одному блиснуло сльозою око.

Після короткого одпочинку польовий священик п.о. Микола Мошняга посвятив пам'ятник, одслужив молебень за закінчення боїв та панахиду за полеглих за волю тепер і колись. Оркестр грав одповідні мелодії, хор співав величаво.