Розділ «В службі Батьківщині»

Виголосили мови Болбочан, Оліфер і Андрій. То були хвилі глибокого скуплення, поваги, порушення душевних струн.

Наступили поминки. Наше постачання постаралось. Німці-колоністи, господарі Хортиці, тоже несподівано привезли пару возів молока, масла, ковбас, хліба. їли і пили хто що хотів і скілько хотів. Довго, до вечора тяглись поминки під музику і спів. Як довга і широка Україна, знайшлись тут представники всіх земель: Київщини, Полтавщини, Харківщини, Запорожжя, Волині, Поділля, Полісся, Бессарабії, з-над Дністра. Каждому запали в душу ці хвилі як символ соборності України. Пороблено пам'яткові фотографічні знімки. Од'їхав штаб і гості. Вечором перевозились дубами назад. З п. полковником Кондратюком сліділи за переправою. Було трохи клопоту з небожатами СС. Мали слабі голови. Трапив- ся випадок, котрий став для мене пересторогою назавше.

Вечорами я любив бувать в товаристві Галі в парку, на концерті, в театрі. Часом когось Галя приводила з подруг, а я — з колег. Часто такою групкою ходили на вечерю в ресторан або клуб. Сестриці це дуже подобалось і імпонувало, а мені хотілось зробить їй приємність. В городі перебувало чимало людей багатих. Промисловців, землевласників, купців. Були втікачі з Росії, наживші на воєнних доставах, різні аферисти. Всі ці люди поедали великі гроші і цінності. Після пережитого страху і непевності частина цих багачів проводила час в клубах за картами, чекаючи на спокійний час.

В купецькім клубі була найкраща кухня, тут і бувало наше мале товариство.

Умовився я раз з Галею, що спіткаємось в парку і з'їмо вечерю в клубі. Мала запросить котрусь з подруг на 8 годину.

Тим часом спіткав Малюгу, котрий йшов до клубу. Він запропонував підняться нагору й спробувать "потягти карти". Я ніколи не грав і не бачив азартної гри, а знав, що тут так грають. Маючи близьке сціткання, одмовив грать, одначе для цікавості пішов глянуть. Грали в "chemin de fer".

Придивляюсь і не находжу нічого цікавого. Сліпий припадок і нічого з мислі. Грають дорого. Не буду пояснять правила гри: сотні і тисячі переходять з рук в руки. Це не преферанс чи вінт! Ті ігри любив і на позиції грав часто. Там треба уміть, тут на сліпо. В певнім моменті Малюга шепче: "Став!"

Нехотя і без охоти ставлю 50 рублів. Пішли. Не випадає одходить одразу, маю ще 450. Поки до мене дійшла черга держать банк, осталось тільки 50 рублів. Якраз на вечерю. Хочу встать, а Малюга шепче: "Став! Вечеря моя". З болем серця ставлю. Круп'є висуває карти. За столом шестеро. За десять минут п'ять карт побито, в банку 1600 рублів! Маю право в каждій хвилі забрать гроші і встать. А Малюга: "Давай!" Ще раз пройшов круг, в банку 25600 руб.! "Бери половину, маєш "9", давай далі!"

А далі — то вже грав Малюга, а я щоразу розсовував по кишенях великі гроші, а був як в сні.

Стіл обступили, мінялись іграчі, а банк держався. Ставились і програвались цінності. Сива підмальована жінка вибігла з плачем, програвши золоті часи з довгим ланцюжком. В кишеню поліз золотий портсигар з рубіном. Хтось зняв з пальця дорогий перстень. Оказався я власником легкового автомобіля і коня високої породи. Люди шаліли, а ми з Малюгою напихали грішми кишені. Трапилась надзвичайна "паса", хто що мав — програв. Що Малюга взяв, зосталось йому.

Зрозумів тоді, як програвались маєтки і капітали, про що тільки читалось, а не хотілось вірить. Азарт — страшна річ!

Прийшло як сон, пішло як вода. Андрієві — портсигар. Не подякував, а навіть плюнув, вислухавши про гру в клубі. Галі — золоті часики з брильянтами і немалий гріш на придане, мамі — запаси в кладовку і гарна шаль, Любі і Полікарпові — дещо з золотих речей, а всім — 500 кг цукору. Автомобіль і кінь з гарною збруєю в серебрі доставлено до штабу полку. Найкращий перстень оддав для Малюги, а коня — новому приятелеві льотчикові. Автомобілем їздить не збирався, був він до послуг спочатку при штабі полку, а пізніше оддав його для штабу дивізії, коли туди перейшов. Грошей хватило надовго. Малюга од'їхав.

По півторамісячнім одпочинку Кримську групу перекинуто на Харківщину, в Старобільський повіт. Полк і штаб дивізії, Наливайківський курінь, січові сотні, 2 кулеметні, сапери і кінна сотня розташувались в досить великім містечку Білолуцьку. Решта куреня — на границі. Далі на південь, вздовж границі незалежного тоді "Всевеликого Війська Донського", стали полки Дорошенківський, Богданівський і Гайдамацький. Штаб корпусу знаходився в Старобільську, куда одійшов кінний Гордієнківський полк з кінно-горним дивізіоном. Батареї легкої польової артилерії находились при піхотних полках; тяжка артилерія, інженерний полк з парком, броневий дивізіон розташувались на ст. Сватово.

Корпус був в стадії організації, мав повні кадри старшин, одначе лічив тілько половину піхотних частин.

Перенесено мене до штабу дивізії настаршого ад'ютанта по оперативній часті, а в недовгім часі — коменданта штабу. Ставило то мене на поважнім служебнім щаблі, давало можливість глибше ввійти в штабну працю, познайомитись ближче з командирами полків, куренів, батарей. Крім того, давало можливість нав'язання стосунків з волостями в районі розположення частин, вимагать виконання деяких праць і достав для військових потреб, а заразом і потреб населення.

Ремонтовано мости і дороги, саджено дерев'я, достачано фурманки. В праці брали уділ саперні і піхотні сотні. Значно збільшився стан Січових сотень коштом дезертирів з австрійських частин. До Гайдамацького полку влилось коло 1000 охотників з донецьких шахт і металургічних заводів.

Впроваджено нові зміни до означення рангу і назви. Знесено титул "отаман". Прапорщик і підпоручик носили звання хорунжого, поручик і штабс-капітан без річного стажу команди ротою — значковий, шт. — капітан з стажем і капітан — сотник, підполковник — військовий старшина, полковник — без зміни. Генеральські ранги були: генерал-хорунжий, генерал-поручик і генерал-полковник.

Належало провірить старшинські документи і ствердить остатній чин в російській армії. Бралось під увагу право на наступний чин і робились одповідні представлення.

Випало це мені по першій посаді в штабі дивізії. Була не одна несподіванка. Командир-сотник, одважний і цінимий, був унтер-офіцером. Скромний чотовий був поручиком з золотою зброєю. Курінний в Гайдамацькім полку Волох, з Георгієм і золотою зброєю, людина шаленої одваги і рішучості, без військової освіти і з мінімальною загальною освітою, здобув в боях чин капітана і найвищі одзначення!

Був він типом фанатика — отамана "голоти", любимець Петлюри. Умів грать на молоді своєю погордою смерті в бою і демагогічною поставою до всякого начальства.