Розділ «В службі Батьківщині»

Спіткання дома було скоріше смутне. Андрій був проти мого перебування в військові. Німцям не вірив. Я знову ж уважив, що треба нам військову силу розбудувать і зброї з рук не випускать.

В місті одразу почала працювать адміністрація. Комендантом міста назначено сотника Гемпеля, заслуженого і інтелігентного старшину, поставного, володіючого чужими мовами. Для асисти виділено йому сотню виборових козаків.

Не чекаючи на німців, група спішно вирушила до виконання свого головного завдання.

Скрізь на станціях маси місцевого населення гостинно вітали частини. Відра молока, скирти білих паляниць, ковбаси, сало.

Хто хотів, брав, на що мав охоту. Тавричани господарні, хазяйновиті, гостинні, сидять на урожайнім незрівняннім чорноземі, все багаті хлібороби. Погода прекрасна, тепла, весняна, буйно росте, зеленіє, цвіте кругом, а тут приходиться воювать, та ще й з своїми. Потяги посувались поволі, ведучи розвідку по залізниці і кінну по боках. Перед ст. Акимівка потяги затримались: спереду йшов бій!

Хто з ким? Б'є легка і тяжка артилерія. Передовий курінь негайно виступає і розвертається в лаву по обох сторонах залізниці. На поготівлю артилерія і решта частин.

Бій стихає, лава підходе ближче, думаючи спіткать австрійців. Яке ж було здивовання, коли перед нами бачимо добре одіту і озброєну російську частину з погонами і одзнаками, як перед революцією.

Через переїзд спішно проходе обоз і артилерія.

То був відділ полковника Дроздовського, котрий з Румунського фронту маширував на схід, на Дон чи Кубань. Там козаки боронили свою здобуту волю.

Пропонували пристать до нас. Одмовили: "Дороги наші різні. Ми ідем своєю".

На своїй дорозі дроздовіц наскочили на значні сили виставленого проти нас заслону "Кримської республіки", вступили в бій, одкрили собі дорогу, а нам помогли уникнуть страт.

Що ж? Вшанували ми тяжку дорогу Дроздовського. Дали трохи амуніції і взаємно бажали успіху і зустрічі в щасливім часі, аби не в бою.

Дорога одкрита, під Мелітополем ніякого заслону. В місті захвачено грузові самоходи з награбленим майном і кількадесят ящиків з патронами.

Тепер можна було сподіватись на Сиваші і Перекопі приготовленої позиції і упертої оборони. І великих сил на це не треба.

На перекопську шию пішов Гордієнківський полк з дивізіоном гірських гармат. Головні сили підійшли до Сивашу.

Розвідка виявила зміцнену позицію за мостом. Намічалось зв'язать боєм оборону, провести десантну операцію і вийти на тил позиції, одрізаючи од ст. Чонгар. Бій зав'язували республіканці, десант припав наливайківцям, 2-й і 4-й курені — в резерві, в бойовій готовності.

Користаючись з раннього туману, розвідка дала знать, що починається замінування мосту.

Належало всякою ціною цьому перешкодить. Цілий день вівся по мостові шрапнельний і кулеметний огонь. Одповідала енергійно артилерія.

Визвано до полковника сотенного Зелінського, найодважнішого з хоробрих, яких мені прийшлось спіткать, і другого, одчайдушного, знаного з попереднix боїв гарматчика Лощенка. Дістали вони надзвичай небезпечне завдання. Виконали його щасливо, а головне — без страт.

Зелінський, вибравши 20 добрих козаків, озброєних в ручні кулемети, на повнім ході проскочив на дрезинах міст, закидав ручними гранатами найближчу оборону. Слідом Лощенко на бронепотягові став поперек позиції і одкрив неперервний кулеметний та гарматний огонь. Решту доконала атака республіканців через міст, на щастя, ще не замінований. Пачки динаміту лежали на мосту.