На Хортиці у Войтенків знову синок — Віктор. Сестричка Люба нітрохи не змінилась. Тонка та гнучка, весела, радила з своєю чотирьохособовою черідкою, з Полікарпом не падали духом, були оптимістами. Збирались у їх сусіди, знайомі побалакать, позичить трохи оптимізму і доброго, веселого настрою.
Тут владу держав Совєт, а фактично приблудний десь з Кавказу "Салдат Балков".
Так підписував папери і свої примітивні вірші, котрі розклеювались рядом з розпорядженнями. Німці і фабричні робітники, здезорієнтовані, притаїлись і чогось ждали. Життя скорчилось. Тілько робітники-біженці ходили до Совету, де діставали невелику поміч.
Сила виконуюча складалась з десятка озброєних розхристаних людей в шинелях з червоними стрічками, та ще окремо путався якийсь жидок з рушницею на шнуркові.
Видно, взяли його десь "для фасону". Совет без жида тоді був не в моді. Далеко пізніше, коли "Салдат Балков" нишком зник разом з своєю охороною, нещасного жидка найшли під Кічкасом з розбитою головою. Все свідчило, що діло його товаришів.
В Кічкасі тоже був Совет. Поводився з розсудком, дістав що треба, і сидів спокійно аж до приходу німецького війська.
Охорона Балкова під позором шукання зброї обходила заможніші дома, чинила "шукання зброї", забираючи гроші і цінні речі. Так діялось на Україні.
В селі Гуляйполі організував свою республіку Нестор Іванович Махно, анархіст, що вернувся з каторги. Він не признавав ні Центральної Ради, ні Совнаркому. І це в 40 км од Запоріжжя.
Бронірованим потягом їздив анархістичний відділ Марусі Никифорової по лінії П'ятихатки-Знам'янка-Кривий Ріг-Долинська. На бронірованих автах нападали і грабували навіть більші міста.
Мав рацію Андрій, коли говорив про грізні часи.
Тим часом молодь веселилась. Новий рік. Бали, танці, спів, вечоринки. Багато молодих, що вернулись з фронту. Все обстріляні, призвичаєні до куль, хватило б на добрий полк. Офірних найшлось 5 %.
Одбивались фронтові літа (…) сьогодні! За беззаботність прийде скоро кривава кара.
Невеселий од'їжджав я тепер. Прощався, не маючи певності, чи вернусь. Раніше, їдучи на фронт, знав, що там жде, звідкіль грозить небезпека і як можна од неї зберегтись. Тепер вона чаїлась скрізь, невідомо, звідкіль ударе.
У шкіряній теплій куртці, в плащі тонкого брезенту, з харчовою торбою вертався в Київ з тяжким серцем.
КрутиВ Київ приїхав без ніяких пригод. Ближче столиці вагони виповнились людьми з мішками, торбами, корзинами. Село їхало до міста мінять продукти на городські вироби.
Прислухуючись до розмов, переконався, що подорожні живуть переважно інтересом сьогоднішнього дня. Розмови між ними велись коло ціни на масло, сало, борошно, де. можна набуть мануфактуру, підметки, білизну, гвозді і т. п.
Деякі порушували теми політичні. Тут було більше завзяття, огню. Центральна Рада не мала популярності. Люди не розуміли того, що робиться, і по- своєму поясняли, наприклад, "самостильність" чи "Генеральний секретарі іт".
Само слово "генерал" значило "поміщик", "буржуй", "нагайка", "в'язниця". Совнарком починав збирать з засіяного зерна урожай ядовитої свідомої брехні. Сумно на душі…
На пероні народу повно. До потягу сідають молоді люде з рушницями, чимало в штатських шинелях і студентських шапках. Тягнуть кулемети. Окремо стоїть коло 50 чол, колона в 4 ряди, з ними 2 офіцери і 2 "максими". Добре одіті, рушниці і кулемети блистять. Добрий взвод! Підходжу ближче, питаюсь, яка частина і де їде. Старший з виду запитав, хто я такий. Пояснюю.
Грузиться студентський курінь, а їде в Конотоп. їхня колона є взводом 2-ї юнацької школи. Долучається добровільно. На Конотоп наступає Червона гвардія. Совнарком і Центральна Рада в стані війни. Полки Київського гарнізону оголосили нейтральність і одмовили вирушення проти червоних. Цього не ждав. Впросивсь, щоб їхать з цими юнаками. Під горло підходив клубок розпуки: оце все, що може Київ вислать? В дорозі довідуюсь про повстання в Києві, зліквідоване Гайдамацьким Кошем. Дві юнацькі школи і Наливайківський полк несуть сторожу міста. В Полтаві неспокійно, там Богданівський полк. Убито к-ра полку Ластовченка. З 34-го і 6-го корпусів їдуть частини українізовані.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Спомини запорожця» автора Авраменко Никифор на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „В службі Батьківщині“ на сторінці 20. Приємного читання.