Розділ «В службі Батьківщині»

Вернувся, повний захоплення дисципліною, порядком та вислідом польського війська. Не корпус, а ціла армія 100000, з своєю кіннотою, артилерією, інженерними частинами, автоколонами!

Єсть і українці, навіть ад'ютант к-ра корпусу — поручик Шевченко. Щораз прибувають нові частини. Десь на Волині твориться новий 2-й польський корпус ген. Міхаеліса.

Мені повелось гірше. Совет не хотів слухать про українську військову частину в Гомелі. Потрясаючи маузерами, огидно лаючись, категорично вимагали матроси очистити станцію, інакше всіх виріжуть.

•Сила була по їх стороні, мали навіть дві гармати. Битись не було рації. Поляки виривались до своїх.

Довго радимось, комбінуєм і нарешті постановили прилучиться до польського корпусу.

В Київ послав вичерпуючий рапорт про положення і стан в Гомелі. Як окремої частини вдержать уже не було можливості, тому просив приділить до київського гарнізону мене і сотню людей.

З тим потяг од'їхав, з радістю поляків і смутком решти. Казік нічого не перебільшував.

Карність, чистота, порядок на каждім кроку. Вигляд частин взірцевий. Піхота, кіннота, артилерія, сапери мають свій цвіт випушок і петлиць. У офіцерів на штанах подвійні лампаси. Одзнаки на погонах срібні, золотого нічого немає.

Носяться всі бойові нагороди. Мальовничо виглядає кіннота в мундирах з широкими малиновими одлогами, біло-малиновими китицями під лівим погоном, на добрих конях. На головах — накриття російського крою з малиновим отоком (околиця) або уланські чако з чотирикутним верхом.

Національний прапор — біло-червоний, а державний знак — одноголовий білий орел з головою, повернутою в ліву сторону. Як на орденах св. Станіслава.

В Жлобині потяг затримано. Зголосився у начальника гарнізону, к-ра кінного полку, а за кілька годин був в штабі корпусу разом з Казіком Кульбовським.

Пізнав особистого ад'ютанта ген. Довбора, пор. Шевченка. Походив з Київш и- ни, з-під Звенигородки. В польських частинах є українці офіцери і солдати, що раніше служили під Довбором.

Прийняли нас чемно, ввічливо, але і з обережністю. Братів Кульбовських приділено на їх просьбу до піхоти разом з кулеметами. Сотню втілено до інженерного полку, заховуючи окремішність трьох взводів, над котрим часово обняв команду Сікованов. Мене залічено до Рицарського легіону — резерву командирів окремих частин. Числив легіон коло 40 офіцерів з високими бойовими нагородами.

Командиром був генерал Івашкевич, георгіївський кавалер, сибіряк з уродження і довоєнної служби. Польську мову знав дуже слабо, милий, безпосередній, ще молодий, під 40 літ, був раніше командиром дивізії.

З виду подібний до портрету короля Яна Собеського, повнолиций, з гарними русими вусами, зросту середнього.

Виділявся зовнішньо капітан кінної артилерії Обух Влощатинський. Двохметрового зросту, могутньої будови, носив височенну шапку часів наполеонівських шволежерів. Був між рештою як казковий великан!

А взагалі показна частина по-польському говорила слабо. Пригадувалась чиясь мудра мисль: "Не чоловік слуга мови, а мова є слугою чоловіка". В тих часах найважнішим було, хто ким себе почуває.

Дивлячись на патріотизм, співжиття, взаємну спільність поляків, поневолі ними захоплювався і… завидував.

А було в корпусі дійсно коло 100000 виборового війська! Велика річ — многовічна державна традиція, заховані спогади світової боротьби за визволення і живі свідки цієї збройної проби. І пам'ятники минулої слави, і потужний голос письменників, і образи геніальних майстрів про хвалу і славу держави П'ястів, Ягелонів, Баторіїв, славної перемоги Собеського під Віднем.

А ми? Забулась в віках велика потужна Русь князів Києва і Галича. Весь провід тих часів опинився в чужих рядах, виродився, зник. Єдині маси народні заховали найцінніше в народі: мову, пісні та стародавній обичай.