Розділ «В службі Батьківщині»

Зривались полум'ям повстання за волю і віру новонародженої нашої Козацької Сили. Завершилась десятилітньою добою Хмельниччини за Державність. Коротка була та хвиля, одначе що було потім і є тепер, являється наслідком шалених дум Богданових; коротко він жив.

Всіх заходів уживав московський царський уряд, щоб не тілько згасить спомин про ту коротку хвилю Хмельниччини, а навіть щоб зовсім знищить поняття окремої національної думки, слова, пісні і культури.

І тепер перед нами величезне завдання. Будить і вести до головної найбільшої цілі. Чи хватить сили?

Генерального штабу генерал-лейтенант Довбор-Мусницький командував під час війни корпусом. Мав орден св. Георгія. Виглядом нагадував ген. Скоропадського: зростом, будовою та допасованим мундиром і риштунком.

Спокійний голос, добре випещені вуса, уважні сірі очі. Носив дорогоцінну шаблю в срібній піхві, праці кавказьких майстрів. Одчувалась в ньому повага командира, авторитет військового фахівця. Воля, умілість будить довір'я і слухнянство.

Мені здавалось, що суджено йому велике майбутнє. Так не сталось. Не був політиком і не мислив про кар'єру. Мав почуття військової честі.

Дістав відповідь на рапорт з Києва.

Часове перебування в польськім корпусі уважано справедливим, хоть вимушеним. Одночасно завідомлено про призначення до 1-го Українського Георгіївського полку ім. полковника Богуна. З тими, що остануться, не зволікаючи, прибуть в Київ.

В тім самім часі розійшлась поголоска, що корпус виїде в Польщу. Німці вимагали тимчасово скласти зброю, крім особистої у офіцерів. Це підтвердив Шевченко.

Ніяких перешкод не спіткано, навпаки, з боку команд корпусу оказано багато доброї волі. Сформовано потяг з 20-ти вагонів. Хто мав вертатись чи остатись — повна воля.

Великою несподіванкою було 41 поляк, що вертались зі мною. Зате всі кулеметчики-українці зостались, при 3-х кулеметах. Наші майже не нарушені запаси поповнено м'ясом, хлібом. Попрощались сердечно.

На прощання ген. Івашкевич сказав: "До свіданія, голубчік! Может бить, в жизні jeszcze się spotkajem ся!"

Спіткались пізніше по півтора року. Ген. Івашкевич одбирав рапорт і чинив огляд частинам генерала Омеляновича-Павленка.

Був командуючим Південним фронтом. Побалакать не прийшлось, ділила широка одлеглість.

Щоб закінчить спомини Гомель-Жлобин-Бобруйськ, належить згадать двох генералів-приятелів. Генерал Одинець, командир артилерійської бригади, наперекір поняттю про вигляд артилериста, був тонким та худющим, як скелет. Генерал Летріцький, командир кінноти корпусу, — неймовірно товстий, високий, мав ваги на око більше 10 пудів! На коні сидів і їздив без закиду. Зате і коня мав по собі: не кінь, а чудовище!

З Гомеля єдина річ тільки пригадалась. Великий перевернутий пам'ятник.

Кілька літ пізніше побачив цей пам'ятник в Варшаві. Князеві Юзефові Понятовському.

Дивно складається на світі судьба людей і деяких речей!

В Києві справи зайняли два дні. 170 саперів разом зі мною склали саперну сотню Богунівського полку, а наші запаси перевезено до власних магазинів.

Сікованов міг нарешті належно одпочить дома. Дістав одпуск і десь потім слід по нім загинув.