Розділ «В службі Батьківщині»

Взяв і я двохтижневий одпуск. За пару днів перебування в полку далось зауважить неспокій і непевний настрій в командира полку п. полковника Дишлевого. Поміщення брудні, занять ніяких за патрульною службою, дисципліна розхитана. Солдати, всі георгіївські кавалери, або збирались в групи і щось обговорювали, або лежали на ліжках.

Далеко, безмірно далеко нам до поляків!

І тут мої хлопці виділяються. Оставляю Калитенка фельдфебелем, Кендзерського каптенармусом. Приказую і прошу чекать мого повороту, пильнувать господарства, держать чистоту і порядок. Одпустив на 2 тижні додому 30. Їхав додому з групою своїх озброєних хлопців.

Що можна — купив подарків своїм рідним. їхалось далеко вигідніше, як з фронту до Києва. На залізницях державсь порядок, потяги ходили нормально, тільки кой-де в вікнах в вагонах не було шибок. Зайняла наша група три купе. В тім самім вагоні їхала групка матросів-чорноморців, озброєних в пістолі, гранати, але без кулеметних стрічок. Народ все міцний, широкогруді й.

Заховувались матроси і сапери приязно, ділились табаком, продуктами, бігали по черзі за кип'ятком на чай.

Неприємний випадок трапився на ст. Долинська. Потяг мав довший постій. Вийшов з двома, що йшли по кип'яток: може, удасться щось теплого з'їсти і купить собі і своїм дещо з паління, їди. Спереду просувавсь до буфету матрос. Людей багато, як скрізь, в сірому, менша частина озброєна в рушниці. Двоє — з наганами, в штатському, червоні банти, обличчя зраджують народність.

Іду з закупленим: дві великі паляниці, зо три пари апетитних ковбас, цигарки. Виходжу на перон, а тут: "Абажді! Ти что, ахвіце-ер?" Кругом з рушницями, руки зайняті, а той крючконосий суне під ніс нагана…

"А тобі яке діло, паразіт? Зникни, жидюго! А ви чого ждете? Як шарахну, мокре місто останеться!"

Люди кругом метнулись на боки, з вагону вибігли матроси, сапери. Зі мною рядом чорноморець з двома браунінгами. Лице червоне, гнівне.

Кінчилось скоро. Одібрано зброю, дано тому, другому по загривку — і зникли напасники, як пара.

"От спасибі, життя нема од триклятих", — говоре од дверей залізничник. "А чого дивитись, як вівці? Зговорились, взяли що в руки, садонули по кумполу — і кінець!" — кидає матрос.

В тім часі чорноморці в переважаючій кількості не піддавались пропаганді Совнаркому. Хилились до свого уряду і становили охорону Центральної Ради. В Запоріжжі попрощався з своїми тавричанами та чорноморцями.

Як спіткався з рідними, трудно передать. Радість, сльози і багато оповідань про пережите мною і тут. Тільки матінка, повна заботи, журби, дивилась та придивлялась, витираючи нишком очі, всекохаючі, жертвенні, всепрощаючі.

Андрій дуже докладно розпитував про все, чому був свідком, що бачив, чув, пережив. Запрацьований, затоплений в мислях, здається, розгублений в хаосі випадків. Жалів, що не постарався я побачиться з Винниченком. Передбачав грізні і небезпечні випадки в найближчих днях. Розмови з Андрієм були для його тривожні, на лиці одбивались переживання болю, глибока борозда в здвинутих бровах свідчила о внутреннім огні, яким часом горіли його мислячі очі. На лиці схуд і пожовк.

Галя, повна молодого, веселого, буйного здоров'я, виявляла радість спіткання піснею, танцями, водила до театру, на товариські вечоринки, лічила себе повноправною сестрою, видно, що і братом пишалась перед подругами.

Андрій тепер був начальником телетехнічного уряду, вся родина жила в Запоріжжі, а Галя працювала в телефонічній централі.

В місті існувало Вільне козацтво, коло 200 чоловік. Це була вся бойова сила 70-тисячного міста. Отаман — огрядний 40-літній працівник залізничних майстерень, добрий промовець і патріот — був типаж правдивого старого козака.

Душею і командиром Вільного козацтва був штабс-капітан Майдачевський, бойовий офіцер, кавалер св. Георгія. Половина відділу складалась з офіцерської молоді, решта — унтер-офіцери і солдати-фронтовики. Каждий приходив з своєю зброєю і патронами. Було 4 кулемети "максими", кілька ручних, малий запас гранат. Будучи в стадії організації, не мали обозу і організованого постачання.

Перед Різдвом Вільне козацтво мало бій з переважаючими силами матросів, котрі прибули ешелоном, мали артилерію і кулемети. Несподіваним наскоком опанували більшу і головну частину міста та розпочали грабіж.

Майдачевський повів своїх, поставивши кулемети на реквізовані часово самоходи. Грабіжники були розбиті і утекли, криючись за густим кулеметним огнем. Отрядом Білоусова звались напасники, а йшли під чорним прапором.