Одначе підібрали до себе немало з тих несмілих, слабших. Крім цих щасливців, траплялись близькі земляки, родичі, а навіть рідний брат одного сапера. В вагонах було вже і тіснувато.
На ст. Антонівка потяг затримався набрать води. Не виходячи з вагонів, вартові з ручними кулеметами стали в дверях. Товпа збилась, почались крики, лайка. Звичайно в таких випадках виділялись проводирі, кількадесят чоловік з широкою горлянкою й великим червоним бантом. "Генералів везуть!", "Прокляті бунжури!", "Вались, хлопці, стрілять не будуть!" — все це з матірною лайкою. Дивлюсь на цих тилових крис, що не нюхали пороху. Вони без торбів, їхать не збираються. Мають тут виконувать завдання.
Раптом закотлувалось в товпі: червоні банти когось тягнуть, смикають, кричать. Згори пізнаю поручика, сапера Г. "Опанас! Над головами весь магазин!" Моментально перон як вимело! Поручика, без шапки, речей, потурбованого, всаджено до вагону. Був би обідраний з одежі і чобіт і десь в кутку застрелений. Так згинула не одна тисяча офіцерів.
В тих часах подорож хоть і без погонів, але з валізкою, в добрих чоботях, штанах чи шинелі була дуже небезпечною.
В Києві попрощався я з Г., щоб спіткатись в незвиклих, ніким не передбачених умовах по 22-х роках. О тім пізніше. їхав десь до Смоленська. Достав на дорогу запас харчів, торбу, котелок, ложку, трохи грошей. Його червоні обібрали.
Наш потяг перекинути через Дніпро в Дарницю. Тут, порозумівшись з командою місцевого гарнізону, удався я в Київ з рапортом про прибуття окремої інженерної одиниці з кулеметною командою, повним запасом саперського знаряддя і харчами при 6 офіцерах.
Генеральним секретарем справ військових був полк. Жуковський. Петлюра формував Гайдамацький Кіш. Секретаріат тепер дійсно подібний до вищого військового уряду. Кілько полковників, капітанів. Ад'ютанти, поручики, прапорщики. Солідно і поважно.
В відділі квартермістровськім чемно і докладно розпитано про стан, лічебність, зброю, уважно вислухано рапорт, обіщано зараз зайнятись справою розміщення і приділу всього, що треба.
Зайти за два дні.
Чекало нас глибоке розчарування, велика кривда. Наказано виїхати в Гомель, обнять гарнізонну службу і нав'язать зв'язок з польським корпусом в Бобруйську!
Ми думали про Київ, Полтаву, Харків, а тут Гомель десь на Білорусі… у зажать на Новозибков.
Ми, добра одиниця спеціальна, маємо інші завдання, готові брать уділ в боях, а тут — гарнізонна служба! Ні, це схоже на насмішку! Стілько сили і труду вложено, щоб зібрать порядну частину…
Не міг нічого зробить, коли коло сотні хлопців з Київщини попросили одпуску. Всі достали щедру одправу, бідніші — коні і вози. Попросились в одпуск полтавці. Рота тепер лічила трохи над 200, в тім 60 поляків при 2-х офіцерах. Коней 25. Запас продуктів — на повних 2 місяці, 1 кухня.
Кулеметами відає Янек Кульбовський — гарний, молоденький, чепурний молодець. Казік — моїм помішником.
Наказнаказом. Через Ніжин і Чернігів доїхали до Гомеля.
Що ж можна сказать про це місто в грудні? Р. Сож судоходний доплив Дніпра під кригою. Немало гарних більших домів. Чимало магазинів, здебільшого пусті. Недостаток і бідність. А все показує, що це було місто торгове, небідне. Мова російська, багато старовірів.
Величезний замок чи двірець, сірий, облуплений, давно не ремонтований, оточений кільканадцять гектарів парком старих дерев. В замкові міститься команда міста і міські уряди. Близькість регулярних польських частин впливала на сякий-такий порядок в місті.
З Центральної Ради не було нікого. Можна часом побачить матроса, окрученого кулеметними стрічками, з великим маузером при боці. Солдати з рушницями, з червоними стрічками на шинелі. Ціла влада була в руках Совета робочих- селянських і солдатських депутатів та Совнаркому.
Нащо нас тут вислано?
Виїхав Казік Кульбовський нав'язать зв'язок з польським корпусом, роздивитись, що і як.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Спомини запорожця» автора Авраменко Никифор на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „В службі Батьківщині“ на сторінці 16. Приємного читання.