Розділ «В службі Батьківщині»

Мали удариться дві сили: патріотично-національна і міжнародово-соціальні.

Оголошення незалежності спізнилось на 1–2 місяці.

В два дні по повороті на Стохід рота була готова до подорожі. Запасів малось на повні два місяці. Видано запасову білизну, повне обмундирования і нові чоботи. З кооперативу випало на старих саперів по 700 рублів, новим дано по 200.

Роту поділено на 6 взводів, в тім один польський. Команда кулеметів — на шістьох бойових візках, виділено окремо. Набуто ще кілька возів з кіньми.

Колона в марші виглядала солідно, з гарним довгим обозом. Дисципліна по старому спокійна.

На станції зайнято поміщення покинутого госпіталю, поставлено в два ряди а малось їх коло півсотні.

Сильною охороною обставлено наше розміщення. Серед величезної сірої маси чекаючих наша частина виділялась, як з іншого світу.

Інтендантство працювало і мало поважні запаси. Просьбою і грозьбою отримано місячний запас соленого м'яса, сала, овса, сіна. Борошна не брали. Чого не хватало або не бралось, перераховано на вартість і виплачено грішми.

Таким чином повстав запасовий капіталик. З комендантом і начальником станції договорились скоро. Помогла солідарність інженерних частин і матеріальні аргументи. До нашої диспозиції виділено 25 вагонів-теплушок, 8 без печей і 17 платформ на вози і сіно.

Все це треба було переточувать, позчіплять, підставить дальше од станції своїми силами, бо паровозів не було. Все ж таки без помочі солдатів-залізнични- ків ми самі провозились би втроє довше.

Серед цих помагаючих один, без пояса, в шинелі доброго сукна і порядних чоботях, коли почалась погрузка, попросив взяти його з собою.

Спочатку одмовив без згоди начальника станції. Думав, що він залізничник. Оказалось, що це лікар, має свої речі власне у нач. станції, котрий послав його до мене. А помагав точить вагони, аби додать до просьби аргумент. Місце погрузки було оточено охороною. Лікареві прийшлось виділить охорону й поміч нести речі. Для нас він був дуже бажаним, тим більше, що мав немалий чемодан, повний медикаментів.

А людей тепер було понад чотириста, фершала мало на таку громаду.

Кухні нормально варили вечерю, в вагони носилось дерево до печей. Невідомо, скільки часу займе подорож, бо наш потяг був не браний під увагу. Ходили тілько етапові, і то в залежності од паровозів.

Знову зичливість чи удача. Рано почеплено паровоз. 5. XII. 1917 року, після 3-літнього перебування на позиціях, попрощався з фронтом.

Тілько два рази спинявся потяг в дорозі на довший час. Слалась нова дорога до нового призначення.

До Києва їхалось три доби. Скрізь на станціях сірі маси з рушницями, торбами, без погонів перевалювались з міста на місто. Ждали потягів, їдучих з фронту. На станціях Сарни, Олевськ, Антонівка, Коростень — тисячі. Місто в вагоні на кришах, на буферах здобувалось штурмом. Крики, прокляття, стріли — пекло!

Залізничники спеціальних батальйонів відали участком од фронту до ст. Коростень. Не хватало паровозів.

Наш потяг ставав тільки на більших станціях, коли треба було набрать води, вугілля чи змінить паровоз.

Задержувався на запасовім торі. Сильна охорона і становча постава одбивали охоту штурмування нашого потягу (…) здичалою, неорганізованою і… такою бідною та нещасливою.