Розділ «В службі Батьківщині»

Під їх впливом матроси Балтійського флоту знищили 90 % своїх офіцерів.

Згинув страшною смертю к-р 306-го Лаїшевського полку 77-ї дивізії полковник Касперович, розп'ятий солдатами немуштрової роти, заагітованими незнайомим солдатом. Знав Касперовича. Був вимагаючий, справедливий і заботливий про солдатів. Смерть Касперовича потрясла 77-му дивізію, а немуштрова рота тяжко покарана своїми солдатами, спішно прибувшими з позиції на місце злочину.

Агітатор зник, зробивши свою підлу роботу.

Належить підкреслить кілька спостережень тих часів. Найбільше податні на руїнницькі, демагогічні гасла були маси позафронтових частин, котрі не переживали позиційної небезпеки. Мало знана була ця небезпека немуштровим частинам бойових полків. Етапні команди, пункти харчування, обози, деякі інші помічничі відділи і одиниці дуже брали до серця оті "Граб награбоване!", "Земля крестьянам одразу!"

Частини ці, як і запасові батальйони, не хотіли йти на позицію. Ніхто, зрештою, не хотів умирать. В ті всі одиниці легко доставались більшовики і мали там цілковитий послух.

Змучених позиційним життям, побувавших в боях і бачивших смерть своїx офіцерів разом з солдатами не так легко було вмовить, аби забивали чи скидали офіцерів, та і агітатори там ішли неохотно. Коли і траплялись жалюгідні випадки, то рідко. Ще держалась дисципліна і мала вагу кров, пролита спільно в боях.

Зате клич "Долой войну!" або "Забирай землю!" мали і тут вплив непереможний!

Корнієнко охоче здав роту й поїхав в одпуск, щоб більше не вертатись. Ніяких робіт на позиції не велось. Віча, зібрання, наради.

Старих саперів меншість. Кооператив чинний, але мало товару. Ставши твердо на поставленім собі завданні, поставив твердо створення хоть невеликої міцної української сотні.

Опираючись на приказ Корнілова, інтенсивно проводилась заміна українців і росіян між саперними ротами з умовою добровільно. Хто хотів, міг остатись, хоть і росіянин, аби був лояльним. Одесити ще раніше поїхали всі додому. В роті зостались всі поляки, коло 20 чоловік, 60 українців. Майже щодень приходили свіжі добровільно. Нові складали приречення служить українській справі.

Сікованов і Гонін, хоть без переконання, помагали лояльно.

По-старому не було клопоту з харчами, тілько не так смачно варилось на кухні. Не стало Кузьми.

Випадки на політичній арені точились блискавично. Одійшовшого ген. Володченка заступив Денікін. Більшовики розігнали в Петрограді Державну Думу, арештували Тимчасовий Уряд і оголосили урядом Совет Народних Комісарів — Совнарком.

Для установлення ладу вислано на Петроград дивізію кавалерії. Була це славна Дика дивізія. Це була уже інша духом кіннота. В'язала її особа великого князя.

Тепер битись не хотіла, кавалер дивізії ген. Кримов застрелився, а горці потягли на Кавказ.

Ватага матросів з Петрограда ввірвалась в Ставку і убила начальника штабу ген. Духоніна.

Головнокомандуючим всіма силами Совнарком назначив прапорщика Криленка. Наступило арештування ген. Корнілова, Денікіна, Лукомського, Маркова і інших, всіх посаджено до в'язниці в Бихові. Південно-Західний фронт остався без командування. Розпочалась масова дезерція, оголення фронту. Німці не рушались. Потирали руки, мали їх на сході вільними.[5]

Тим часом одбувся в Києві загальновійськовий III з'їзд. Тепер їхав в товаристві чотирьох надійних саперів з ручними кулеметами, наганами і гранатами.

Знову багато балачок і не замітно керуючої твердої руки. На цім з'їзді були представники і більшовиків. Поводження не мали. Обіцянки Центральної Ради селянам та робітникам йшли так щедро, як і од Совнаркома, а з чим іншим не було покриття*.

В часі подорожі потяги були набиті до остатечності. Повно було на вагонах, на скріпленнях між вагонами, обліплений паровоз. Станції запаскуджені різним сміттям.