Розділ «В службі Батьківщині»

З реплікою виступйв Петлюра. Виступ попередника вважав шкідливим, кликав до додержання солідарності з пролетаріатом російським. Майбутнє України вважав в тісній федерації з демократичною Росією.

Довго ще розважено над смілими словами молодої людини в сірій шинелі.

Мене вони схватили, як кліщі, припали до душі. Доповнювали слова Удовиченка, були їх завершенням.

Удалось під час обіду розшукать смілого молодого солдата, умовились спіткатись під поданим адресом.

Застав в невеликій кімнаті п'ять осіб. Один офіцер-артилерист, решта — солдати-студенти.

Це були представники партії соціалістів-самостійників. На 1500 делегатів п'ятеро — дрібна частина. Мала, а сильна духом і вірою. Формально до неї належав тільки один. Тепер стало шестеро.

Гаслом стало: "Не в численності сила, а в вартості!"

Партію соціалістів-самостійників зорганізував київський правник Микола Міхновський.

Зразу невелика, розвивалась і збільшувалась. Належали до неї люди різних сфер, од науковців до робітників. Найбільше студентів і залізничників.

Не кидаючи демагогічних, руїнницьких гасел, самостійники вказують реальну конструктивну ціль. Форму влади має окреслить Український Сойм. Вороже до росіян не ставляться, навпаки, уважають в майбутнім тісну господарчу пов'язаність.

З Терпилом вертались ми до Житомира повні вражень. На Данила тоже вплинула мова самостійника.

Загальні збори спілки юнаків з великою увагою вислухали звітів Терпила і мого про перебіг з'їзду.

В скупленні слухали юнкери, про що говорили Винниченко, Петлюра та інші. З задоволенням прийняли відомість про присутність на з'їзді командира 34-го корпусу ген. Скоропадського. З зацікавленням поставились до організації Вільного козацтва й історичного убрання делегата од того козацтва.

Як треба було сподіватись, найбільше враження зробило представлене Терпилом виступлення самостійника. Звіт Терпила я поповнив, коротко подавши цілі і впливи нової конкретної думки.

Забирали голос один за другим, а майже всі гаряче пройнялись ідеєю боротьби за свою незалежність. Несподіванкою було освідчення юнкера Іосона Цимболяндсберга про його солідарність і готовність боротись за незалежність України. Був він естонцем.

Були й противники, а між ними — не один хлопець щирий і гарячий патріот. Вони держались поглядів Центральної Ради, т. з. автономії.

80 % юнкерів стали, твердо на ґрунт незалежності. Ці настрої стали відомі, керівництву школи і були причиною дуже неприємної і гострої розмови з полковником Духоніним, котрого я поважав.

Наслідком був рапорт про одкомандирування до 33-го інженерного полку, моєї властивої одиниці.

Спіткання з полк. Буйком і штабом полку було тепле, сімейне. Знову дістав свою роту.

Багато нового на фронті і на позиції. Новини неспокійні і грізні. Після зірвання наступу в червні, партія більшовиків настільки окріпла, що, опираючись головним чином на матросів-балтійців, учинила спробу захватить владу в свої руки. Тим разом Тимчасовий Уряд переміг, а центр більшовиків, змушений перейти в стан конспірації, не склав зброї, навпаки, ужив своєї найсильнішої зброї — агітації, не перебираючи в гаслах.