Бий вас сила Божа! Ні слова про Україну! Далі уже і не ходив…
Третього дня — наради, запитання, вияснення, вказівки. З Удовиченком до ложі увійшов статурний молодець, з оселедцем на голові, в жупані, кунтуші з вильотами, в широких синіх штанях, жовтих чоботях. Збоку — крива шабля. Чорні невеликі вуси. Запорожець з картини! Знайомимось. Отаман Вільного козацтва з Бистрику, учитель. Нова організація — піввійськова, півпорядкова — повстала в Черкасах з ініціативи якогось Гризла. Пишна фігура звертає на себе очі всіх делегатів. Жива традиція козацьких часів. Ось воно: здоровий дух!
На трибуну входе молодий чоловік літ 23–25 в сірій солдатській шинелі. В руках звернутий папір.
Перед очима розгортається велика карта етнографічних земель України, намальована різними красками.
"Товариші і браття! — починає промовець. — Бачите карту нашої землі. Од Карпат до Дону і од Білгороду до Брянський лісів, до Чорного і Азовського морей, з сходу на захід, з півночі на південь, наша земля займає простори, більші од великих держав Західної Європи. Наші брати, кров з крові, кость з кості, заселяють північний Кавказ і Кубанські землі. Тут лежить за горами Русь Закарпатська. На нашій землі живе коло 50 мільйонів, з чого 80 % припадає на українців, решта 20 % — на росіян, поляків, жидів, німців, греків і інших.
Земля наша урожайна, багата в підставові промислові сирівці. В недрах Кривого Рогу, Донеччини, Нікопольської округи — необчислені запаси камінного ву- гілля найвищих сортів, руд, заліза, марганцю, міді, нікелю, олова, ртуті; маємо розвинену металургію.
Україна оперта в двоє морей, з сплавцими і судоходними ріками, має перед собою одкритий світ. Борислав і Дрогобич дадуть нафту. Крим, зв'язаний з Україною господарчо, прилучиться до неї в недалекім часі з своїми портами. Світ одкритий! Маємо великі запаси лісів, розбудоване цукровництво. Сітка залізниць покриває Україну в головних господарчих керунках.
Нам не потрібні чужі території, колонії, хвате свого.
Кормимо хлібом половину Європи. Нас сотні літ експлуатовано, окрадано з культури, історії, понижено і неволено.
Настав час, аби наш Великий Народ став дійсним господарем у себе на своїй земл і!
Треба, аби народ твердою рукою оборонив своє право до розвою культурного, господарчого, самостійного.
Надійшов час, щоб Київ, а не Петроград був нам столицею. Аби Україна мала свою міцну оборонну силу, а уряд ні од кого не залежний!
Немає чого оглядаться на Керенських, Терещенків, Гучкових!
Час оголосить світові: "Маємо волю мати свою Незалежну Державу!"
Нехай живе Україна Вільна, Соборна і Незалежна!"
В часі промови в залі панувала повна тишина. Тепер ще хвилина, дві. І зашумів, загримів зал од оплесків, криків "Слава!" і довго не успокоювався.
А промовець звернув карту, скромний, сірий, нікому не знаний, вклонився і пішов помалу на своє місто. Кинуті слова були несподіваними, смілими, показували реальну ціль. Аргументи переконуючі, всім зрозумілі.
Наш національно-соціальний рух не йшов далі, як здобуття автономії в межах перебудованої Російської імперії. Смілою мрією була федерація на рівних. правах з центральним урядом у Петрограді чи Москві.
А тут говориться про незалежну державу!
Неначе хто розгорнув муравкове гніздо!
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Спомини запорожця» автора Авраменко Никифор на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „В службі Батьківщині“ на сторінці 11. Приємного читання.