Розділ «В службі Батьківщині»

Спокійно прибувши в Житомир, крім вдячності полк. Духоніна, повітала мене важна новина: Верховний Головнокомандуючий приказав організовувань українські частини влучно до корпусів! Нарешті! Друга новина — з'їзд вояків Південно-Західного фронту в Бердичеві. Делегатів їхало два од полку або окремої частини. Удався там з юнкером Данилом Терпилом.

У великій залі театру зібрали 1500 делегатів, представляючи коло 1500000 вояків. Сила!

Прибули представники Центральної Ради, партій, організацій. Моє місто було в ложі з правого боку. Офіцерів кодо 20 %, солдатів — 80 %. Все переважно молоді. Виділялась групка Богданівського полку: гарна форма, поставні. В першім дні з'їзду половину часу забрало справджування мандатів. Тут одночасово велись списки приналежності до партій, а було цих партій немало:

Звідкіль їх стільки взялось? Було це явищем часу: приналежність партійна означала свідомість політично-революційну.

Значить, ми з Терпилом були малосвідомі. Належить підкреслить добру організацію сторони адміністраційної. Довгі столи, для харчування. Великий запас хліба, ковбас, дві кухні. Повний порядок.

По обіді — привітання од командування фронтом, уряду, партій, міської ради.

Зложили привітання делегації: польська військова з полковником на чолі і грузинська. В імені політичних партій промовці виголосили свої програми і запрошували прибути вечором на зібрання і записатись, де хто захоче. В другім дні виступали делегати з фронту. Тичилось варунків життя на позиції, поступи українізації частин, організацій.

Нарікали на негативний стосунок з боку росіян, так з боку офіцерів, як і солдат, особливо більшовиків, котрих щораз більше.

Виділення наших частин називають зрадою Росії, мазепинством, зрадою революції.

"Разом кров проливали, з одного котелка їли, одну вошу кормили, а ви од ціляєтесь?

В вашій Центральній Раді самі буржуї та капіталісти, офіцери та генерали. Недаром звуться головні кровопивці генеральними секретарями". Керує одна рука. Зброєю — брехня! Такі брехні находять послух у темних, навіть наших.

На трибуні Петлюра в тій самій шкіряній куртці.

Це дійсно вроджений промовець-трибун! Мова гаряча, сердечна: "Нашим завданням є оборона Батьківщини, а наша земля загрожена безпосередньо, частина під ворогом. Всі свої сили мусим скерувать на фронт і рядом з росіянами викинуть ворога з нашої території. Кінчимо тоді війну".

Винниченко говорив про розмову з урядом Керенського: "Не хотять вони конкретно виявить своє становище. Форма влади в нас з Росією може буть така сама. Тільки вони можуть жить в хаті з тараканами, а ми їх не зносимо. Хочем господарювать на своїм, вони — на своїм. Жить, як брати, не зриваючи стосунків".

І Петлюра, і Винниченко заявили себе переконаними федералістами. Більш- менш те саме говорили інші, а між ними — штабс-капітан Шинкар з 4-ї фінляндської девізи, котрого зустрічав колись на фронті.

В певнім моменті в порожню ложу рядом увійшов високий, міцно збудований генерал-лейтенант, в прегарно пошитому вбранні, в товаристві капітана Удовиченка. Той привітливо кивнув головою — пізнав. А я пізнав колишнього командира 2-ї кінної гвардійської дивізії, з якою попав на війну. Забрав голос офіцер Богданівського полку Петро Певний. Пропонує повітать першого командира корпусу, котрий українізується (34-й), — генерала Скоропадського.

Гучні оплески, гонорове місце в президії, коротка подяка за честь.

Пішов вечором на зібрання соціал-демократів. Хіба до цієї партії запишусь. До неї належать Винниченко, Петлюра і Андрій.

Слухаю наради, а там мова єдине про поборювання впливів соціал-револю- ціонерів. Щось не те.

Послухав соціал-революціонерів. їх найбільше. Той самий клопіт, аби спихнуть соціал-демократів!