Розділ 39. ЗА ДРОТАМИ ЗІ ЗБРОЄЮ

- Пробуйте цей молитовник залишити в себе, а наступної неділі обміняємося молитовниками.

Спільне хорове «Вірую» і наприкінці «Боже Великий» вийшли так велично, що по обличчях красунь покотилися сльози.

Відтепер обмін молитовниками відбувався кілька неділь підряд і приносив повстанцям багато вісток. Ми довідалися, що деякі групи повстанців відразу натрапили на зв'язок із Проводом і їх порозміщувано по українських еміграційних таборах. Пошта через молитовник розшукала командирові Лагідному його родину, як також і багатьом іншим.

Після кожної Служби Божої американська поліція піклувалася про священика і дівчат. Відділ УПА військовим порядком відходив на квартири, а згодом ставав у чергу по обід. По обіді повстанці, надхнені Богослужбою, проповіддю священика та вістками з молитовника дівчат, виходили на подвір'я між будинки кошарів і вигрівалися під теплим осіннім сонцем.

Зараз же за дротами була асфальтова дорога, по якій прогулювалися американські вояки в товаристві німкень. Два велетенські негри вели попід руку невеличку німкеню ще дитячого вигляду, яка раз у раз цілувалася, то з одним, то з другим. Згодом вони звернули з дороги в кущі.

- Видно, що Гітлер помилявся, - жартували друзі, - бо юберменшська синя кров прагне ще й чорної домішки.

Ще не скінчили хлопці жартувати з німкені і негрів, як на дорозі зупинилось двоє старих авт, пасажири яких говорили українською мовою. Вони вийшли з авт, оглянулись і почали перекидати через огорожу табору різні часописи і циклостилеві брошури. Сторожа табору почала відганяти їх, а повстанці запопадливо позбирали всі ті часописи й брошури і якнайшвидше розійшлися по квартирах, щоб американці не відібрали їх від них. Але читання цієї літератури викликало огірчення і палке обурення вояків, бо в ній було повно різних наклепів на УПА; тому повстанці зупинились на назвах тих часописів і брошур та прізвищах їхніх редакторів. Виявилося, що це еміграційні новонароджені чи й відроджені видання різних політичних партій, а зміст їх усіх був однаковий: якнайбрудніше очорнювання Проводу революційної ОУН і цілої боротьби УПА. А були й такі, що цю боротьбу зовсім заперечували і писали, що УПА - то «вигадка бандерівців».

Такі огидні й підлі пасквілі були страшним моральним ударом для повстанців. Вони не могли зрозуміти, як можна засуджувати людей, які в найтяжчий час, коли смертельний ворог узявся винищувати наш нарід, стають на його захист?

Чи ж знають ті політикани, що нарід, який не стане на оборону свого національного існування, раніше чи пізніше мусить пропасти?

Чи ж мають вони право засуджувати й зневажати пам'ять тих незлічених героїв, які без жодної спонуки, добровільно віддали своє молоде життя за рідну землю і нарід?

- Не хвилюйся, Рубаче, - втрутився Павук. - Ти ж чув, як доктор Зубенко казав, що це новонароджені партії, вони ще в пеленках, а тому й такі брудні та смердючі.

Вибух щирого реготу трохи заспокоїв повстанців. Але замислений друг Нічний відклав набік газету і почав піднесеним голосом:

- Цікаво, навіщо вони підкинули нам ці бруди? Вони ж очорнюють пашу боротьбу і провідника Бандеру ще гидкіше за большевиків! Адже москалі в своїх летючках просили нас скласти зброю і зголоситися до них, а вони всіх «помилують».

- Ось бачиш, - знову почав Павук, - послухав би ти їх, то й пас би сьогодні, щасливий, телята в колгоспі. А тут доведеться ще й воювати із своїми…

І цього разу повстанці своїм сміхом підтвердили, що дотеп вдався Павукові.

І цієї ночі довго не спалося повстанцям, їх мучила думка про те, що між українською еміграцією діють і такі групи, які завдають ударів визвольній боротьбі українського народу. Чи ворог і тут пускає своє жало?

Почались довгі сірі дні. Справжньої діяльности не було, а бездіяльність - бацили розкладу, що можуть знищити мораль і дисципліну у війську. Тому досвідчений командир Громенко наказав щоденні військові руханки і впоряд. Після сніданку відділ виходив на військовий майдан, робив руханку, а тоді в трилавах крокував маршем під ритм повстанських пісень.

Тоді американці переставали грати у свій бейзбол, інші розчиняли вікна і прислухалися до пісень. На втоптаному колись німецькими вояками брукові марш виходив дуже чітко, а повстанські пісні лунали ще краще і ще сентиментальніше, ніж колись, по дорогах лемківських сіл, бо вони нагадували тепер далеку Україну, а в ній бурхливе повстанське життя.

Але не довелося повстанцям довго радіти руханкою, маршуванням і співами на цій військовій площі. Все це заборонили американці під тиском москалів. Большевики оскаржували американців, що в таборі Деггендорфі вони, мовляв, вишколюють українських диверсантів проти т. зв. СССР.

Завдяки безперервному зв'язкові з Проводом, повстанці одержували різну допомогу й літературу, а дентист Зубенко дістав, як казав Павук, дентистське сверло і цілі дні сверлив досить занедбані зуби повстанців.