Розділ 44. КООПЕРАТИВА УПА

Хідником ішли люди, хтось сказав «Добривечір», але я нічого не чув і не бачив. Я уже мріяв про успіх свого наміру. Не раз чував від людей: «Коли б гроші, то й не одне зробив би!» Я самих грошей не прагнув. І пригадалося мені, як ще в Динові, мавши тільки сотку, закуповував товару на кільканадцять соток. Звісно, потім мав клопіт із викупом векселів.

Доводилося не раз прохати в багатого жида позики, а той добряга позичав, але не одразу, а кілька хвилин перед крайнім строком. Він ніколи не відмовив, і я дивувався, що жидок такий добрий! А пізніше, за кілька років, тато мені сказав, що за ті гроші він жидові ручив.

Тепер я знов хотів жити, змагатися, допомогти своїм друзям і не бути тягарем для інших. З тією думкою я спинився під дверима мешкання панства Бачинських і постукав.

- Вітаємо партизанів! - привітала мене пані доктор. Пан інженер відклав набік свій часопис і налив по чарці. Всі троє випили і завели розмову. Я розповів про життя і свої пригоди у повстанських загонах, а вже пізно ввечорі вирішив іти додому. Про позику не відважився питати. По-перше, я не мав тут ручителя, а по-друге, ще так недавно добра ідея виглядала мені тепер занадто наївною.

- А як ваші торговельні пляни? - запитала несподівано пані доктор.

- Краще не згадуйте! Мені здається, що той намір - нездійсненний.

- Що ви? А чому ні?

- Може б ви зрадили мені дещо із своїх торговельних таємниць? - запитав жартома інженер Бачинський.

Я почав розповідати про свої пляни, а пан інженер сказав:

- А чому б не спробувати? Що можете втратити?

- Моїх триста марок і ваших п'ять долярів, - відповіла за мене пані доктор, поклавши на стіл триста марок.

- Що будете в тій крамниці продавати? - питав далі пан інженер.

- Все, що можна буде дістати, і що потрібне таборянам, почавши з городини та садовини, що їх можна дешево купити в околиці Штутгарту.

- Це дуже добре. Я вам випозичу авто, тільки шоферові треба буде щось заплатити.

Я подякував за позику, за пораду й авто і незабаром пішов задоволений до своїх друзів. Хлопці ще не спали і я урочисто їм проголосив:

- Друзяки! Відкриваємо в таборі крамницю!

Гудим, Нічний і Сержант неприховано глузували з цієї моєї «витівки». А інші зацікавлено слухали, як я у подробицях з'ясовував свої пляни. Я навіть одразу призначив, хто з них буде в тій крамниці продавати, запропонував, щоб підприємство назвати: «Кооператива вояків УПА». Свої пропозиції я піддав голосуванню друзів.

Багато з тих юнаків оце вперше в своєму житті голосували. Пропозиція пройшла майже одноголосно, бо тільки санітар Зірка утримався.

Півгодини пізніше таборові пожежні авта помандрували до колишньої кінської стайні, а в їх приміщенні почалося ґрунтоване прибирання. Хлопці запопадливо працювали. Павук, уже вправляючись на продавця, догідливо раз-у-раз запитував: