Розділ 21. ШПИТАЛЬ НА ХРЕЩАТІЙ

Дальший шлях до командира Рена вів на Хрещату, а зв'язковим був озброєний цивіліст. Біля півночі чота перейшла шосе Балигород - Тісна, заглибилася на кілька кілометрів у ліс і занотувала. Це був початок масиву Хрещатських лісів. На другий день, простуючи в західному напрямі, вона дійшла до цілковито виселеного села, яке врізалося у згаданий масив. Називалося воно Лубни, й тільки остання літера різнила його назву від назви рідного Чумакового села. Все світило пусткою, сільська дорога заросла густою травою й кущиками, а довкільні поля тепер «обробляли» дикі свині…

Маршуючи далі через ліс, чота дійшла до другого подібного села Рябого, яке мало всього біля сорок хат і маленьку гарну церковцю. Чумак подивився з лісу через далековид на село й побачив там вози, коні та декілька осіб. Коли ж зв'язковий сказав, що українців із Рябого поляки вивезли ще в минулому році, й там нікого не може бути, то Чумак насторожився. Хто ж тоді є в селі? В Перемищині до малих лісів поляки не заходили силою, меншою від батальйону, а тут під самою Хрещатою видно зовсім нечисленну групу. Тут щось не в порядку!

- Пішли в село! - наказав Чумак.

Розстрільнею чота підходила до села. Зауваживши її, вороги вистрілили кілька разів і почали втікати. Повстанці здобули село майже без бою, але те, що біля двадцяти ворожих вояків утікало до поблизького лісу, цілковито здезорієнтувало Чумака. Якийсь внутрішній голос підказував йому забрати військові коні і якнайшвидше шукати укриття в лісі. Він дав наказ:

- Швиденько забрати коні й у бойовому порядку відступати до лісу!

Ройовий Шуліка й кілька стрільців миттю випрягли з військових возів коні і разом із запрягом відвели на доріжку. Забравши шість пар важких військових коней, повстанці, дуже задоволені своїми здобутками, рушили до лісу. Але одночасно з цим вони були напружені і чуйні, бо мали певність, що, крім тих кільканадцяти вояків із возами, десь поблизу мусить перебувати велика військова частина ворога.

Чота йшла доріжкою, що вела попри потік у глибокій балці. До лісу лишилося ще із двісті кроків. Але якраз ізвідти, куди повстанці прямували, посипалися ворожі постріли, й у чоті виникло хвилеве замішання.

- Вогонь! І бігом до лісу! - рикнув Чумак.

Повстанці мали щасгя, бо доріжка звертала до потоку, а за маленьким містком уже починався густий ліс. Смик й амуніційний Каня бігли останні. Нарешті всі опинилися в лісі, й лише коні, залишені упівцями та перелякані стріляниною, ганяли по полю.

- Дякувати Богові, - сказав захеканий Чумак, - що ця доріжка звернула до лісу!

- А ворог дурний, мов ціп, що її не загородив! - додав Каня.

Маршуючи в бойовому поготівлі й дуже обережно, чота прийшла до села Волі Мигової, а ввечері інший зв'язковий завів Чумака до командира Рена. Його Чумак бачив минулого року, коли він відвідував підстаршинську школу. Зараз командир Рен дещо постарів, і навіть голос у нього трохи змінився. Зголосивши свій прихід, Чумак склав звіт також і про сьогоднішній бій.

- Ех, ви, перемиська батярня! - змружив очі командир Рен. - Щастя, що не втратили людей! - Він розпитав про стан чоти, а тоді продовжував: - На протязі кількох останніх днів ми мали тут велику ворожу облаву. Командир Хрін за той час звів успішний бій із ворогом біля Буківська, й зараз ворожі сили туди підходять. Скоро матимемо докладні інформації про все, і якщо терен буде спокійний, ви підете із другом Мироном будувати шпиталь. Під час праці заховуйте максимальну обережність і не пускайте друзів до сіл!

Попрощавшись із Чумаком і Мироном, він відійшов у супроводі своєї охорони.

Розвідка донесла добру вістку, що ворог залишив ці терени, й чота, повечерявши в селі Волі Миговій, відійшла на призначене місце. Всі спали на досить грубому матраці з листя, біля маленького, але дуже шумкого потічка, який, стікаючи з високої гори, творив цілу низку водоспадів. Повстанців збудило тепле осіннє сонце, що пробилося крізь конарі дерев.

Мирон із санітарного відділу стояв із Чумаком на другому боці потоку, показував жестом руки в усіх напрямках і щось оповідав. Потім обидва розглядали якісь рисунки, й Чумак водив пальцем по папері, а палець Мирона вказував то на горішню, то на долішню течію потоку.

Обуджена чота милася в потічній воді, а деякі повстанці навіть голилися, хоч добре знали, що на протязі двох місяців не побачать жодної дівчини. Стрілець Скупий - так називався чотовий кухар - уставляв баняки біля потоку, під розлогим деревом, а призначений до помочі йому вояк маскував кухню гілляками. Галан - зв'язковий поміж господарчим відділом, Мироном і Чумаком - пішов із ройовим Шулікою й кількома повстанцями на постачальний пункт. Сюди в густі кущі були довезені харчі і знаряддя, а звідси їх носили до місця постою чоти.

Невдоволений стрілець Бук поклав на землю кілька лопат, потім єхидно сказав до Чумака:

- Що це? Робочий батальйон?… Невже для цього треба було стягати людей аж із Перемишля?…