TextBook Найкращим днем для нас у цьому величезному чужому шпиталі була неділя, бо тоді нас відвідували хоч і незнайомі, але такі близькі й рідні українці.
Минулої неділі такі відвідини принесли досить добру, а одночасно й дивну містку.
«Всі повстанці з Деггендорфськоготабору вже звільнені», - розказував якийсь молодий, дуже симпатичний одвідувач.
- Коли ж їх звільнено і де приміщено? - нетерпляче допитувався командир Громенко.
- Генерал Клей визнав їм право політичного притулку, і вже наступного дня їх звільнили дуже дивним способом. Забрали всіх повстанців на важкі тягарові авта, підвезли біля міста Ляндсгуту і на чистому полі без жодних документів випустили, сказавши: - Ідіть собі, куди хочете!
Була пізня ніч і понад двісті вояків рушили в напрямі світел міста. Там розшукали український табір і частина їх залишилася у ньому, а решту вже наші люди відвезли до табору в Регенсбурзі.
Командир Громенко засипав того відвідувача питаннями, а тоді немов сам до себе досить голосно проказав:
- Нерозумні американці, обмотані московською пропагандою, бояться їх такою мірою, що навіть панічно, конспіративно звільняють повстанців. Як хитро й інакше використала б таку нагоду Москва…
Він на хвилину замовк, а тоді іронічно посміхнувся і закінчив:
- А в нас є такі політики, які вірили колись в німоту, а сьогодні вже вірять в американське визволення нашого народу.
Кілька днів пізніше два американці з польової жандармерії привели Павука до кімнати Громенка і моєї. Командирові Громенкові сказали:
- Збирайся!
Вони вже мали для Громенка і Павука шпитальне звільнення. Уся та процедура виглядала досить серйозно, американці поспішали, а повстанці між собою радилися. Становище було непевне. Я подумав:
«Якщо вони так крадькома їх звільняють, то тут немає певности, чи не видадуть вони своїм добрим союзникам командира Громенка, щоб бодай хоч трохи підлатати а ними той союз, що був останньо трохи надщерблений рейдуючими відділами УПА».
- Візьми-но з моєї шухляди гострий шпитальний ніж, - звернувся я до Павука, - але так, щоб вони не зауважили!
Павук попорпався у шухляді й непомітно встромив собі ножа за пояс.
Друзі відходили. Я став на струнко, а командир потиснув мені руку і з усмішкою сказав:
- Чумаче, не бійся. Я маю малу «пукавку» й у випадку клопоту - ми тих героїв вишлемо до св. Петра.
Я іще раз помахав рукою крізь вікно друзям на прощання, та вони вже цього не бачили, бо саме проїздили джіпом крізь шпитальну браму.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «УПА у вирі боротьби» автора Борець Юрій на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 41. ВИХІД НА ВОЛЮ“ на сторінці 1. Приємного читання.