Розділ 39. ЗА ДРОТАМИ ЗІ ЗБРОЄЮ

- Він кивнув пальцем і запитав: - Хто з-поміж вас служив в Українській дивізії?

Двоє повстанців піднесли руки, а він усміхнувся до них і відійшов до штабу полку.

Чумак, Зірка і кулеметник Смик сиділи на березі Дунаю, що в тому місці був завширшки не більше як сто метрів. По другому боці ріки - широке оболоння, що нагадувало околиці Динова. Там, за Сяном, москалі пильнували Польщі, а тут, за Дунаєм, вони пильнують австрійський нарід.

До гурту повстанців підходило двоє цивілів середнього віку. Чомусь озиралися і це викликало здогад, що їхня присутність тут нелегальна або напівлегальна. Вони привітали повстанців словами:

- Слава, друзяки!

Потім передали привіт від Проводу ОУН і від провідника Бандери, погратулювали за славний і успішний рейд, передали записку командирові Громенкові й відійшли.

Десь під час обіду до сотні прийшло двоє американських вояків із військової поліції. З ними був бунчужний Соколенко, що звернувся до повстанців тільки одним реченням:

- Друзі, сьогодні мусимо скласти свою зброю.

Він ізняв з плеча автомата, поклав його під дерево і, не сказавши більше ні слова, відійшов.

Повстанці мовчки подивились один на одного, а потім клали біля того самого дерева свої кулемети, автомати, рушниці й гранати.

Це була дуже болюча хвилина. Здобути зброю - не раз означало заплатити за неї життям українських патріотів-революціонерів. Тією зброєю повстанці захищали українське населення від напівдиких садистських московських орд. Завдяки тій зброї на деяких українських землях не раз на протязі місяців панували самостійність і воля. Де ця зброя була в руках вірних синів України, там була і вільна українська церква, громада, школа. З її допомогою український народ воскрешав свою давню славу. Добре озброєні українські повстанські відділи були прикладом і для інших поневолених народів, які часто пліч-о-пліч з ними воювали проти того ж самого ворога за свою самостійність.

І що за глупота в тих американців? Що за політична наївність? Замість підтримати поневолені народи і дати їм зброю, вони відбирають її від них.

Повстанці відчували велике пригноблення. Вони німо дивилися, як американські старшини вибирали з-поміж їхньої зброї найгарніші автомати з різьбленими прикладами і забирали собі, як «сувеніри».

Згодом українських старшин і підстаршин почали викликати одинцем на допити.

Мене, Чумака, допитували трьох: перший, гарний на вигляд жидок у цивільному, досить симпатичний американський громадянин, а одночасно, як виявилось у розмові, ще й палкий ізраїльський патріот; другий - американський капітан - високий, тоненький, а третій - українець-перекладач, вірний слуга своїх панів, рабської вдачі. До нього я відчув певну нехіть.

Перші питання, дуже офіційні, поставив американець:

- Яка ваша думка про Америку і про американський нарід? Я ворухнув плечима і спокійно почав відповідати:

- Країна велика й багата, а народ її дав таких людей, як Вашінгтон і Лінкольн, ідеї яких були зразком для всіх президентів і урядів аж до Другої світової війни. Але, на превеликий жаль, цього не можна сказати про вашого покійного президента Рузвельта. Він, як і англійський Черчіль, тільки ще більшою мірою, віддав багато народів москалям на поталу. Так жертвою москалів стали мільйони. Я певний, що за цю помилку довго буде платити і американський народ.

Українець-перекладач увесь час нервово писав, а тому, що на другому столі крутилась звукозаписна стрічка, я не сумнівався, що той вірний слуга перекладе мою відповідь слово в слово.

Вислухавши переклад, американець почервонів і досить нервово поставив друге питання: