Скінчивши все, повстанці дивилися мовчки на висліди праці рук своїх. Чота вже була готова до відмаршу, як Чумак одержав естафету від командира Рена - будувати другий підземний бункер у Трикутнику. Рушили у цьому напрямі й, минувши Габківці, Криве та Смереки, зупинилися в лісі, біля села Ветлина.
Зовсім близько протікав Сян, який у цьому місці був значно вужчий, зате досить глибокий. На протилежному березі ріки ходили совєтські прикордонники, а навпроти них у згаданому селі заквартирувала чота Чумака. Довкілля позначалося чудовими краєвидами, але неврожайна гірська земля була скупа на дари, й селяни таки добре бідували. Проте вони прийняли повстанців дуже радісно. Місцевий господарчий привів теля й передав чотовому кухареві, який зужив навіть кров, готуючи страву а половину теляти лишив на незнане завтра.
Ввечері, якраз тоді, коли «чумаківці» стригли бороди й голилися, до села прийшла на постій сотня Біра. Всі її вояки були добре умундировані та озброєні. Частина їх походила з Волині й Галичини, а решта складалася з місцевих лемків. Побачивши друзів-повстанців із Перемищини та ще й із сотні Громенка, про яку вони так багато чули, прибулі побратими не могли вийти з дива, чому ці вояки виглядали настільки обшарпано й мізерно. Деякі з них почали дивитись на чоту Чумака з погордою, хоч ніхто не знав і не міг знати нічого про те, що ця чота робила.
Очевидно, по вигляду цієї чоти вояки Біра судили про всіх «перемишлян».
- Чому у вас там така біда? - запитав якийсь педант із портупеєю через плече.
Чумак не чув початку розмови, бо був зайнятий пришиванням ґудзиків до однострою, але згодом почав прислухатися із зацікавленням. Тут грав ролю льокальний патріотизм, тож не диво, що волиняки й галичани вихвалялися перед лемківцями «своїм» тереном і своїм відділом.
Вслухаючись у розмову, Смик лише підморгував, а Бук таки не витримав і запитав по-своєму:
- Слухайте, колего! А як у вас война? Скільки разів цього року ви воювали?
- Три рази! - відповів гордовитий, гарно вбраний педант.
- А медалі вам уже роздали? - запитав Когут, перетягаючи дратву через подертий чобіт.
Від запитання не витримав й Ворон:
- А чому ви не помагаєте куреневі Хріна?
Чумак скінчив пришивати ґудзика і втрутився до розмови:
- Друзі! Ці справи належать до компетенцій командування УПА, а не цього друга. Ви краще говоріть про дівчат.
- Ці аси зі мною на дівки не підуть! - скривився Когут. До хати ввійшов сотенний Бір - поставний, гарно умундирований, дуже ввічливий.
- Слава Україні! - поздоровив присутніх. «Чумаківці» стали на струнко, а Чумак зголосив свій постій на його теремі.
Сотенний Бір запитав дещо про своїх знайомих із куреня Байди, а тоді звернувся до Чумака:
- Чи ви маєте якесь завдання на цьому терені?
- Властиво чекаємо на зв'язок Арпада.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «УПА у вирі боротьби» автора Борець Юрій на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 22. У ТРИКУТНИКУ“ на сторінці 1. Приємного читання.