Розділ 35. ПЕРЕХІД РІКИ МОРАВИ

Побачивши безнадійну кволість чеської армії, москалі звернулися за допомогою до відданих їм чеських комуністів, добре їх озброїли, й вони, подібно як польські комуністичні форналі, покірно виконували накази «старшого брата». Більша частина малих повстанських груп і відділів була знищена комуністичними опришками.

Коли ще кілька днів тому на словацькій території сотня Громенка почувала себе як в Україні й легко одержувала харчі від прихильно наставлених словаків, то на чеському терені відчула явну ворожість. Якщо словачка давала хлібину або й дві із дружньою усмішкою, то чешка краяла маленьку скибочку та ще й дивилася на повстанців як на бандитів. Але й тут українська чесність перемогла. Замість забирати худобу чи хліб із пекарні й маршувати далі, повстанці практикували збірку по хатах, не бажаючи нічого забирати силою й лишати про себе погану славу. А тим часом чеські комуністи мордували дрючками й сокирами упівських збірщиків. Маленькі повстанські групи у Словаччині користувалися повною підтримкою словацького народу, а тут їх безоглядно винищували, й попередити їх про небезпеку не було можливості, бо на чужій і ворожій території між відділами УПА не існувало ніяких зв'язків.

Залишивши великі лісові масиви, сотня ночами переходила розлогі відкриті терени поміж меншими лісками. Однієї гарної ночі вона затрималася біля залізничної колії. Зближався пасажирський потяг, який ішов у напрямі Банської Бистриці. Вояки сиділи на насипі й могли сягнути його рукою. А першоклясні вагони з відчиненими вікнами пробігали повз них. На вигідних сидіннях розсілися комуністичні вельможі, поміж ними було багато військовиків. У кожного повстанця аж долоні засвербіли, й хотілося пустити автоматну серію по вікнах, але вони цього не зробили. Пропустили останній вагон, перейшли через рейки й подалися в напрямі ріки Морави.

Після двогодинного маршу сотня зупинилася на березі ріки. Кращий плавець роздягнувся, скочив у воду, провірив глибину й виліз на берег. Вода була досить брудна і смердюча, а її глибина доходила до чотирьох метрів.

Пішли далі берегом і натрапили на порон. Довкола панувала тиша, застави не було, але порон був замкненим на велику колодку. Не мали нічого під рукою, чим би можна було її розбити, а постріли не входили в рахубу з конспіративних причин. Сотенний вислав кількох повстанців уперед провірити можливості переходу. Через чверть години розвідники вернулися й доповіли, що перехід знайдено. Сотня рушила до нього, обійшла досить великий закрут ріки й зупинилася під маленькою гіркою.

Сотенні сапери знову провірили ріку. Виявилося, що глибина її не перевищує півтора метра. При допомозі міцного шнура, штукованого поясами, сотня почала переправлятися на другий берег. У цьому місці на протязі всієї ширини ріки лежало багато великих каменів, між ними шуміла рвучка вода, й вона забрала зі собою кілька повстанських плащів та мазепинок. Але сотня щасливо сфорсувала ріку й уже далеко поза північ рушила в дальшу дорогу.

Оскільки просування великим відділом ставало чимраз то трудніше, командир Громенко розділив сотню на дві частини, й одну з них повів чотовий Бартель. Повстанці почували себе ніяково, бо мусили перетинати великі безлісні моравські простори, зовсім подібні до українських степів. Здалеку бачили велике місто Брно, а день застав їх у чистому полі. Куди оком глянеш, всюди орна земля й широчезні лани. Тут же, біля головного шляху поміж Брном і Чеськими Будейовіцами ріс розлогий лан тютюну, й у ньому затаборувала сотня. Висота бакуну сягала півтора метра і творила добре прикриття. Бакун уже дозрівав, а деякі нижні листки його були цілком сухі. З них вояки крутили сигари, а частину клали в торби як запас у дальшу дорогу. Через поле протікав маленький потічок, отож сотня мала під рукою свіжу воду.

Головним шляхом проїжджали військові частини, не знаючи, що всього кілька метрів од нього є ті, яких вони шукають по цілій Чехословаччині і просять Бога, щоб їх не знайти. Але тепер найбільшим ворогом для сотні був сам бакун, бо коли перед вечором вона мала вибиратися в дальшу дорогу, то поснулих повстанців годі було розбудити. Сильний запах тютюну приголомшив їх до тієї міри, що вони вилазили із нього рачки, й ніхто не міг утриматися на ногах. Треба було півгодини доброї руханки і глибоких віддихів, щоб сотню поставити на ноги.

З конспіративних причин сотня не заходила до сіл, де можна було легко дістати харчі, а в разі потреби роззброїти яку-небудь поліційну станицю. Повстанці дивувалися, чому сотенний не дозволяв іти навіть по сіль. У довкіллі росло багато всякої городини й садовини, але всі зупи були пісні й несолоні.

Та командир Громенко добре знав своє завдання - довести сотню до Західного світу й розказати, що в дійсності являє собою деспотична система комунізму, та як завзято бореться проти поневоленим український нарід. Сотенний прекрасно знав, що в боях з УПА Москва готова віддати сто чеських комуністів за одного упіста, щоб лише не допустити повстанських відділів на Захід, тому проявляв максимальну обережність.

Сотня маршувала по території Чеських Будейовіц, й до австрійського кордону залишилося всього кільканадцять кілометрів. На дуже врожайній землі чехи розумно господарювали. Однієї ночі сотня переходила через лани цибулі, спочатку білої, а потім синьої, тож повстанці догоджали собі різними цибуляними стравами: одні пекли цибулю, другі варили, а треті їли її сиру. Доктор Зубепко просив друзів бути обережними із сірниками біля рота, бо цибуля має горючий газ.

Другого дня були вже інші делікатеси. Сотня минала в чезні простори, засаджені огірками, яких тут росло мільйони. Потім почалися лани капусти, моркви і знову цибулі та огірків.

Перетявши родючу рівнину, сотня наблизилася до чесько-німецького кордону й затаборувала в гарному сосновому лісі. Ліси тут були дбайливо загосподаровані, а всі дороги обсаджені овочевими деревами. Велика частина лісу-постою була обгороджена високим сітчастим дротом, за яким паслися дикі сарни.

Харчуючись два тижні лише однією городиною, вояцтво хотіло тепер поласувати хлібом або м'ясом. Через пліт перескочив Чумак і Кухар із наміром зловити котрусь із сарн. Тварини були освоєні й підходили дуже близько, але піймати їх не вдалося.

Загородивши одній із них дорогу в куті плоту, повстанці повільно посувалися до неї. І власне тоді, коли сарна вже не мала виходу, вона перескочила через Чумака і стрілою помчала до лісу, Стріляти було заборонено, отже, лишилося тільки одне - ковтнути слинку. Серед сарнячих жолобків піддашками Чумак знайшов щось, що тепер було дорожче від золота, - брилу чорної солі, яку спеціяльно лишили тваринам. Кухар оббіг інші жолобки, й кілька кілограмів солі примандрувало до сотні. Якраз варилася юшка, й на цей раз уже сам бунчужний Соколенко розділяв таку цінну здобич поміж вояцтвом. Цьому розподілові приглядався командир Громенко й по хвилині сказав:

- Друже бунчужний! Роєві Чумака солі не давайте!

- А то чому? - запитав переляканий Чумак.

- Я думаю, - відповів сотенний, - що ваша порція вже відділена.

Бунчужний підійшов до Чумакового кухаря, відкрив його торбу й витягнув із неї велику брилу солі.