Розділ «РОСІЙСЬКА ФЕДЕРАЦІЯ»

У1996 р. відбулися вибори президента. Більшість населення була незадоволена ситуацією в країні і згодна була проголосувати проти Б. Єльцина. У лютому — квітні 1996 р. рейтинг президента перебував на дуже низькому рівні й у кілька разів поступався рейтингу комуніста № 1 — Геннадія Зюганова. Проте Б. Єльцин за підтримки своєї команди, а також завдяки адміністративному ресурсові, фінансуванню з боку олігархів, а також особистій активності зміг змінити тенденцію. Він виступив із низкою ініціатив, спрямованих на завоювання симпатій на свій бік, наприклад пообіцяв підвищити пенсії та врегулювати конфлікт у Чечні. Б. Єльцин, незважаючи на погіршення стану здоров'я, проводив численні зустрічі з виборцями, на яких навіть пускався у запальні танці, аби продемонструвати свою енергію. Особливу ставку робили на молодь, для якої влаштовували безкоштовні концерти зірок шоу-бізнесу та інші заходи. Головним гаслом стало: "Голосуй, або програєш!" (Малося на увазі повернення комуністичного режиму) Відторгнення минулого виявилося для більшості населення сильнішим, ніж незадоволення сьогоденням.

У першому турі лідерами були Б. Єльцин і Г. Зюганов з різницею у 3,28 %. На другому турі 3 червня 1996 р. за першого проголосували 53,8 % учасників виборів, за другого — 40,3. Однак переобрання Б. Єльцина не призвело до стабілізації ситуації в країні. У всіх гілках влади процвітали корупція, фінансові махінації. Престиж влади катастрофічно падав. Звичайним явищем стали терористичні акти, замовні вбивства банкірів, підприємців, політичних діячів, журналістів. Не сформувалися структури громадянського суспільства, які в країнах західної демократії виступають противагою всевладдю державних чиновників.

Падав престиж самого президента. Його адміністрація розрослася до 7 тис. осіб і користувалася імунітетом від нагляду законодавчої влади. Це давало змогу президентові приховувати у надрах своєї адміністрації певні аспекти діяльності уряду. Почастішали кадрові перестановки. Після відставки В. Черномирдіна голови уряду змінювалися майже кожні 6—-8 місяців. До того ж стан здоров'я президента був настільки поганий, що він здебільшого перебував не у робочому кабінеті, а на лікуванні, де "працював з паперами". Не допоміг і відділ "X" при адміністрації, який складав астрологічні прогнози для всього президентського штату, на що щорічно витрачали понад 1 млрд. руб.

15 травня 1999 р. вперше за історію Росії Державна Дума розглянула питання про дотермінове припинення повноважень президента. Згідно з Конституцією РФ для цього потрібно було набрати не менше двох третин голосів. Процедура імпічменту була ініційована ще у 1998 р. на підставі п'яти звинувачень на адресу Б. Єльцина:

— розвал Радянського Союзу;

— трагічні події осені 1993 р.;

— розв'язування війни у Чечні;

— розвал армії;

— геноцид російського народу.

Проте на жодне зі звинувачень у Державній Думі не набралося необхідних 300 голосів. Ті, хто виступав проти імпічменту, закликали до збереження стабільності в країні. Спроба відсторонити президента від влади провалилася, і Б. Єльцин наче зберіг свої позиції. Однак 31 грудня 1999р. він несподівано для всіх у телевізійному зверненні до співгромадян заявив про свою добровільну відставку і передачу президентських повноважень голові уряду В. Путіну (до того — голова Федеральної Служби Безпеки, колишнього КДБ), якого ще у серпні назвав своїм наступником.

Епоха Б. Єльцина закінчилася. Помер він 24 квітня 2007 р. Можна багато розмірковувати над питанням, яку роль він відіграв в історії: він справді розвалив Радянський Союз і комуністичний лад, але своїми реформами кинув економіку Росії у кризу, а її народ — у бідність. Все, що він затівав, здійснилося навпаки. Він хоробро бився із ДКНС, генералами, владою Політбюро та КДБ і переміг, але віддав владу полковникові того самого КДБ. Йому здавалося, що він доручив економіку країни молодим реформаторам, а виявилося — молодим махінаторам. Б. Єльцин хотів зробити багатими усіх, а зробив небагатьох. Його останніми словами під час оголошення про свою відставку були такі: "Я хочу попросити вибачення. За те, що багато наших з вами мрій не здійснилося. І те, що нам здавалося просто, виявилося на муку тяжким. Я прошу вибачення за те, що не виправдав деяких сподівань тих людей, які вірили, що ми одним ривком, одним махом зможемо перестрибнути із сірого, застійного минулого у світле, багате, цивілізоване майбутнє". Згідно з соціологічними опитуваннями, понад 80 % росіян вважають, що він повів Росію від соціалізму до капіталізму найбільш неправильним маршрутом. Ціна модернізації виявилася для надто багатьох неприйнятною, адже замість обіцяного народного демократичного капіталізму створився капіталізм чиновницько-олігархічний. На його верхівці центральне місце належало самому Б. Єльцину.

В цілому, якщо характеризувати загальний вектор розвитку російського суспільства, то у роки перебудови закладалися передумови переходу до демократії, які реалізувалися у 1991— 1993 рр. Проте замість руху до демократії мали місце намагання створити сильний авторитарний режим Б. Єльцина, якому це врешті-решт не вдалося, і країна сповзала до анархії.

Коли В. Путін за дорученням Б. Єльцина очолив уряд, влада перебувала у стані глибокої кризи. її гострота була зумовлена насамперед розколом правлячої еліти. Частина її на чолі з популярними і впливовими політиками Євгеном Примаковим і Юрієм Лужковим виявила намір виступити разом із опозицією Б. Єльцину на виборах до Державної Думи, а потім і на президентських виборах. В. Путін мав нейтралізувати цю загрозу і забезпечити надійність позицій пропрезидентських сил.

Він як прем'єр-міністр одразу став популярним серед населення. Його першою акцією було жорстке придушення широкомасштабного вторгнення чеченських бойовиків на територію Дагестану. Він активно використовував ЗМІ для створення іміджу молодого, енергійного, компетентного, раціонального і рішучого політика. Вже у вересні 1999 р. рейтинг його популярності перевищував 70 %, на такому рівні з невеликими коливаннями він залишався весь час його перебування на президентській посаді. 26 березня 2000 р. на дотермінових президентських виборах, у яких брали участь 11 російських політиків, вже у першому турі переміг В. Путін з 52,9 % голосів виборців проти 29,2 % Г. Зюганова. 14 березня 2004 р. на нових президентських виборах він одержав ще більш переконливу перемогу: його підтримали 71,31 % виборців, тоді як за головного конкурента, висуванця КПРФ, Михайла Харитонова — тільки 13,69.

Досить швидко, вже під час першого терміну перебування на президентській посаді, В. Путін показав, що він не буде простим наступником Б. Єльцина, і що його політика суттєво відрізнятиметься. З часом ці відмінності ставали все помітнішими. Протягом другого президентського терміну В. Путін піддав єльцинську спадщину нищівній критиці. Зазначивши, що перехід до демократії і ринкової економіки на початку 90-х років був "одним із найбільших досягнень нашої країни в XX ст. ", він назвав неприйнятними ціну і негативні наслідки Єльцинської модернізації, серед них — масову злиденність, розклад державності, дефолт і фінансовий крах 1998 р. Новий президент різко засудив "політичні спекуляції на природному прагненні людей до демократизації, серйозні прорахунки при проведенні економічних і соціальних реформ".

Путінська програма і практична діяльність мали три основні напрями:

1) реорганізація держави, що переслідувала мету зміцнення її центру, а також усієї вертикалі влади;

2) створення нової диспозиції у взаємовідносинах між державою і бізнес-елітою, що означало відсторонення "олігархів" від центрів політичної влади;

3) ліберально-ринкові нововведення в економічну та соціальну політику.

Політичні реформи