Розділ «СТВОРЕННЯ СОЮЗУ РАДЯНСЬКИХ СОЦІАЛІСТИЧНИХ РЕСПУБЛІК»

— розробка норм поведінки й конформного морального стандарту;

— уміле спрямовування ініціативи й енергії індивіда у релігійне або інше русло, ініційоване владою;

— визначення ролі людини насамперед як члена певної общини, колективу, де люди пов'язані солідарними відносинами;

— сувора обмеженість свободи та ін.

Наведена характеристика типова для стародавньої східної деспотії. Але на запитання: "Чи було таке у Радянському Союзі?" люди, яким виповнилося на 1991 р. більше ніж 16 років і які усвідомлювали реальність, можуть відповісти: "Так, все це було".

Найпоширенішим варіантом пояснення радянського ладу е модель тоталітарного суспільства. Власне кажучи, головним нервом політичного життя XX ст. стала боротьба демократії і тоталітаризму. Саме він у радянському блоці маскувався під гаслами про "владу народу", "найгуманніше суспільство", "авангард прогресивного людства" і "справжню демократію". Тому потрібно детальніше з'ясувати його сутність.

Поняття "тоталітаризм" походить від лат. totalis — весь, повний, цілий, а потім — англ. "totalitarianism". Це теорія і політична практика, особливо небезпечна форма автократії. Передбачаються всезагальний і повний контроль державної влади, зосередженої у вузької групи осіб, над усіма сторонами життя суспільства і громадян, фактична ліквідація конституційних прав і свобод, згортання демократії, широкомасштабне насильство і репресії проти реальних і удаваних опозиційних елементів. Сам термін "тоталітаризм" уперше ввів у політичний лексикон італійський диктатор Беніто Муссоліні для характеристики свого руху та режиму. Він закликав до "тотального" підкорення особи державі і розчинення індивіда у політичній історії. У промові 28 жовтня 1925 р. Б. Муссоліні проголосив абсолютне всесилля держави: "... все в державі, нічого поза державою, нічого проти держави". Однак в Німеччині цей термін не прижився. Адольфу Гітлеру не подобалися запозичення, і він вважав за ліпше визначати свій режим як авторитарний. Проте вже в той час (кінець 1920-х років) в англійських газетних публікаціях термін "тоталітаризм" використовували для характеристики Радянського Союзу.

Наукова розробка феномену тоталітаризму розпочалася у 1950-х роках. У 1956 р. з'явилася книга Карла Фрідріха і Збігнева Бжезинського "Тоталітарна диктатура і автократія", в якій визначаються шість головних характеристик тоталітарного "синдрому":

— єдина масова партія, очолювана харизматичним лідером;

— офіційна ідеологія, яка має визнаватися всіма;

— монополія на засоби масової інформації;

— монополія на всі засоби збройної боротьби;

— система терористичного поліцейського контролю; централізована система контролю та управління економікою.

Такі ознаки тоталітаризму вважаються класичними, хоча майже одразу після виходу публікації вони викликали дискусію і критику. Критики вказували на те, що конструкція тоталітаризму є одномірною, тому будь-яке суспільство не може бути зведеним лише до тоталітарного виміру. Воно повністю не вкладається у цю схему. Ті процеси, що в ньому відбуваються, його доля потребують багатомірного підходу. Такий підхід відбиває не тільки складність суспільного утворення, а і його суперечливість, напруженість діючих у ньому тенденцій, переплетення внутрішніх і зовнішніх факторів тощо. Ось чому вище були наведені й інші концепції, що пояснюють різні аспекти радянського ладу. І все ж тоталітарне пояснення дає найбільше для розуміння його сутності.

Історичні умови виникнення тоталітаризму характеризувалися насамперед кризою лібералізму після закінчення Першої світової війни, зростанням ролі держави у політичній та економічній сферах, посиленням бюрократизації всіх сфер життя. Своєрідною відповіддю на кризу ліберальної демократії було виникнення тоталітарних режимів. Найбільш потужними з них виявилися гітлерівський у Німеччині та сталінський у Радянському Союзі. Це була спроба антиліберальної модернізації, що намагалася поєднати військово-технологічний та індустріальний активізм з напівтрадиціоналістським ідеалом суспільства, яке однаково думає, піддається регламентації та підкорюється.

Дехто з дослідників вважає, що тоталітарні держави існували не тільки в XX ст., а набагато раніше, зокрема в Індії — держава династії Мауріїв (приблизно 321—185 pp. до н. е.) або китайська держава династії Цинь (221—206 pp. до н. е.). Проте їх не можна вважати такими. Вони не мали світської ідеології месіанських очікувань, що вимагає тотального зруйнування існуючого суспільства та його заміни утопічним ладом, поєднаної з монополістичною концентрацією всієї влади в руках єдиної політичної партії, керованої цією ідеологією. Тоталітаризм став можливий тільки у минулому столітті. Тоді стали реальністю величезні промислові, військово-технічні потужності, що давали колосальні можливості масового знищення людей та їх примусу. З іншого боку, з'явилися засоби масової інформації (величезні наклади щоденних газет, журналів, радіо, яке безперервно працювало, хронікально-документальні фільми та ін.), що дали змогу ідеологічно обробити й уніфікувати свідомість "масової людини". Водночас тоталітарні режими відрізняються від авторитарних, військових клік, які виникали в Латинській Америці та Африці вже після Другої світової війни. Перші насамперед спираються на масові рухи, партії, вожді яких, як правило, не входили до старих структур влади. Авторитарні режими завжди користуються підтримкою традиційних сил порядку — армії, церкви, бюрократії. Такі режими задовольняються політичним контролем над суспільством, а тоталітарні претендують на весь політичний, соціальний і моральний лад, на людину загалом, бажаючи "перекроїти" її свідомість і поведінку так, як це потрібно владі.

Тоталітарне суспільство є в багатьох відношеннях суспільством перманентної (безперервної) революції (популярною піснею урочистих концертів до останніх років існування радянської влади була пісня зі словами: "И вновь продолжается бой. И сердцу тревожно в груди. И Ленин — такой молодой, и юный Октябрь впереди!") або перманентної війни. Це було необхідністю, адже тоталітарна структура, як засвідчила історія, життєздатна й ефективна лише за умов війни ("гарячої" або "холодної"), матеріального дефіциту у сполученні з політичним терором, що зумовлює державну надцентралізацію.

Іноді величезні масштаби репресій у Радянському Союзі пояснюються спочатку необхідністю боротися проти контрреволюції, а потім особливостями характеру Й. Сталіна. Насправді, терор і репресії — закономірні складові системи, що утворилася, і радянські політичні діячі тут не були оригінальними.

У грудні 1917 р. у декретах радянської влади з'явилося визначення, під яке протягом усіх наступних років її існування підпадали усі незгодні, незадоволені і такі, хто мав сумніви, — "вороги народу". Воно вперше з'явилося ще під час Великої Французької революції в декреті якобінського Конвенту від 10 червня 1794 р. і відобразило криваві репресії влади проти своїх політичних опонентів. Перші концентраційні табори виникли в радянській Росії у 1917 р. їх започаткувала Надзвичайна комісія з боротьби з контрреволюцією і саботажем. Потім було створено величезну їх мережу, якою керувало Головне управління таборів (ГУЛАГ). До них потрапило кілька мільйонів радянських громадян, оголошених "ворогами народу".

У фашистській Німеччині нацисти також організували розгалужену систему концтаборів. У серпні 1934 р. міністр пропаганди Йозеф Геббельс визначив призначення таборів: "Перетворити антисоціальних членів суспільства у корисних членів за допомогою таких гуманних методів, які тільки можливі". Насправді це були страшні катування і тортури, що перетворилися на масові вбивства. І в гітлерівській Німеччині, і в сталінському СРСР метою було шляхом залякування тримати в покорі власні суспільства, консолідувати їх, знищуючи не тільки всіх, хто не погоджувався зі станом речей, а й людей, які виявляли цілковиту лояльність до влади.