Розділ «КИРГИЗСТАН»

Наприкінці 2007 — у 2008 рр. Киргизстан мала імідж найдемократичнішої з усіх держав Середньої Азії. Однак опозиція критикувала К. Бакієва за те, що він намагався відродити дещо модифікований варіант правління попереднього президента. Начебто конституційний референдум дав можливість президентські рішення одразу затверджувати парламентом, а опозиція втратила значну частку свого впливу на управління державою. Після прийняття нової Конституції Киргизстану і Кодексу про вибори парламент повністю обирається за партійними списками, а партія-переможниця одержує право висувати кандидата на посаду прем'єр-міністра і формувати уряд. Якщо жодна з партій не набирає більшості місць, президент має право особисто доручити формування уряду одній з партій.

Не всім у Киргизстані подобається процес установлення "керованої демократії" на бакієвський зразок. Тому найбільші опозиційні сили країни оголосили про своє об'єднання напередодні парламентських виборів. З іншого боку, в жовтні 2007 р. була створена потужна пропрезидентська партія "Ак Жол Киргизстан" ("Світлий шлях Киргизстану"). Почалося переливання сил до пропрезидентської партії, куди кинулися усі чиновники, котрі відчули, що в опозиції надто мало шансів для створення широкої коаліції перед виборами до парламенту.

16 грудня 2007 р. відбулися парламентські вибори, в яких брали участь 12 політичних сил. Тільки на третій день після них громадяни дізналися, що майже всі місця дістала пропрезидентська партія: "Ак Жол Киргизстан" отримав 71 мандат, вельми лояльні до президента комуністи — 8 місць, соціал-демократи — 11 і жодної опозиційної сили. Спостерігачі від ОБСЄ зазначили численні порушення і фальсифікації. Опозиційні партії вдалися до акцій протесту, зокрема було оголошено протестне голодування. Події у Киргизстані одержали широкий міжнародний резонанс.

Киргизстан має значну геополітичну цінність. Для Заходу, зокрема для Сполучених Штатів Америки, це плацдарм, який врівноважує Росію та Китай. Адже з американської бази "Гансі" у киргизькому Манасі вирішуються завдання не тільки на афганському стратегічному напрямі, а й на китайському. За допомогою сучасних технічних засобів із Киргизстану можна спостерігати затим, що відбувається у сусідньому Казахстані, чия привабливість постійно зростає через його колосальні запаси енергоресурсів. Для американців ліпше було б мати в Киргизстані політиків, які б безумовно перебували у фарватері політики СІНА, а не озиралися постійно на Росію і Китай, як це робив А. Акаєв. Тому скинення його режиму було зумовлено і цією обставиною. Зокрема відомо, що киргизьке опозиційне об'єднання "Коаліція за демократію і громадянське суспільство" фінансував Національний демократичний інститут з міжнародних проблем, безпосередньо пов'язаний із державним департаментом США, а опозиційне об'єднання "Громадянське суспільство проти корупції" — американський Національний фонд за демократію.

Розташування Киргизстану посередині Великого шовкового шляху робить його місцем зіткнення інтересів не тільки Заходу, а й азіатських "тигрів" і "драконів", які теж прагнуть потрапити на центральноазіатські ринки й припасти до місцевих ресурсів, насамперед енергоносіїв. Тому киргизьке керівництво велику увагу спрямовує на Схід, зокрема, на Південну Корею, Китай, Філіппіни, Японію. Остання стала чи не найголовнішим донором Киргизстану. Звичайно, найактивнішою була Китайська Народна Республіка, зокрема у будівництві нових автомобільних і залізничних шляхів, що має сприяти відродженню Великого шовкового шляху зі Сходу на Захід.

Киргизстан розташований на перехресті трьох цивілізацій: ісламської, російської і китайської. До цього приєднався вплив Заходу, що зростає. Нова незалежна держава ще не визначилася, до якого з цих центрів приєднатися, тому в її політиці та економіці є в різних пропорціях усі зазначені компоненти. Наприклад у Киргизстані розміщені військові бази й американська — в Манасі і російська — в Канті. Киргизстан — член СНД. Найтісніші відносини у неї з Росією, Казахстаном і Узбекистаном.

На формування міжнародної політики Киргизстану впливали такі обставини: історичні конфлікти між мусульманським світом, євразійськими імперіями — каганатами та Китаєм призвели до розмежування сфер впливу в Киргизстані. Північ традиційно тяжіє до Росії та Китаю, а Південь, котрий межує з Ферганською долиною, завжди перебував під впливом цього центру ісламізму. Іслам завжди відігравав провідну роль у настроях південної еліти. Отже, можна припустити, що керівництво, до складу якого входять представники південних кланів, у зовнішній політиці більше орієнтуватиметься на ісламські країни. З огляду на те, що на півдні республіки мешкає 600-ти-сячна узбецька спільнота, важливим напрямом виступають відносини з Узбекистаном. Проте вони дуже складні (про це докладніше йдеться у розділі, присвяченому цій ННД).

Киргизстан вважався державою, яка найбільше просунулася шляхом демократизації і ринкових реформ за західними мірками порівняно зі своїми азіатськими сусідами. Раніше відстала і недостатньо розвинена в СРСР республіка, він обрав західну модель політичного й економічного розвитку і спробував побудувати суспільство, що базується на західних цінностях. Від 1993 до 1996 р. країна одержала від Заходу кредитів більше, ніж будь-яка інша країна СНД. Тільки на підтримку киргизької національної валюти — сома (введений 10 травня 1993 р.) — спрямували приблизно по 100 млн. дол. У 1996 р. МВФ надав Киргизстану режим найбільшого сприяння і збільшив розміри допомоги. Незважаючи на це, економічне становище країни невпинно погіршувалося. Отримані кошти використовувалися, головним чином для освоєння ресурсів, створення інфраструктури для вивезення сировини і "живлення" місцевої еліти (на утримання державного апарату втрачають 11 % бюджетних коштів, а чиновників стало в 4 рази більше, ніж за радянських часів). У суспільстві відбулося різке майнове розшарування, встановився значний розрив — 3 % багатих і 97 % бідних.

Впровадження західної моделі, яке здійснювалося прямолінійно, без урахування місцевих особливостей, призвело до загострення внутрішніх суперечностей і проблем. Переділ власності, що відбувся протягом 1992—1995 рр., спричинив порушення рівноваги і стимулював суперництво між політичною та господарською елітами Півночі і Півдня, загостривши тим самим проблему регіоналізму. Іншим наслідком киргизького експерименту стала залежність від фінансових вливань Заходу, без дотацій якого економіка республіки вже не може існувати.

Загалом досвід розвитку незалежного Киргизстану свідчить, що прискорені темпи політичної й економічної лібералізації можуть зумовити соціально-політичні вибухи і різко відкинути економіку назад. Республіка через півтора десятка років опинилася на межі економічного краху. Відповіддю на погіршення загального становища стала "тюльпанова революція", в якій єдиним настроєм було бажання "скинути Акаєва з трону". В результаті відбулася зміна президентів, але унаслідок "революції" Киргизстан перебував у затяжній політичній кризі, а підсумкова ситуація настільки неоднозначна, що може призвести не стільки до посилення демократичних інститутів, скільки до загального ослаблення держави. Вона може стимулювати небажані процеси як для місцевої влади, так і для міжнародного співтовариства. Йдеться, насамперед, про потенціал посилення криміналітету, пов'язаного з наркотрафіком, а також про інші виклики безпеці, зокрема збільшення кількості ісламістських організацій на півдні країни і зростання радикальних настроїв, що робить розвиток внутрішньополітичного становища непередбачуваним.

Запитання для самоперевірки

Завдання для самостійної роботи