Розділ «КРАЇНИ БАЛТІЇ»

Після вступу до Євросоюзу, а також Світової організації торгівлі, було створено багато компаній, головним чином філіалів західних промислових груп, що організовують бізнес виключно на економічних відносинах із Заходом. Найбільшим торговим партнером для них є Фінляндія. Для скандинавських країн порти Прибалтики — найзручніший торговий шлях у південному і північному напрямках. Взагалі прибалти широко використовують транзитні можливості. Зокрема, чимало фірм займаються перепродажем ненових авто з Європи до Росії, інші — експортом російської нафти через балтійські порти тощо. Прибалтійський малий і середній бізнес при входженні до Євросоюзу зазнав певних труднощів, пов'язаних в основному з високими стандартами якості продукції, яку можна постачати до Європи, та існуванням жорсткої конкуренції. Унаслідок цього певна кількість малих і середніх підприємств після вступу до ЄС з часом збанкрутувала.

16 січня 1998 р. у Вашингтоні було підписано Хартію партнерства між США і балтійськими державами — Литвою, Латвією та Естонією. В документі було зафіксовано єдине біблійне поняття про всезагальні цінності, про те, яка має бути безпека й економіка Європи. В Хартії також зазначалося, що не може бути безпеки для Сполучених Штатів без безпеки в Європі, у тому числі й Балтійському регіоні. Документ підтвердив, що країни Балтії бачать свою безпеку в інтеграції до західних структур, включаючи і вступ до НАТО, а Сполучені Штати це розуміють і підтримують. В той же час Хартія не давала жодних прямих гарантій безпеки. США лише підтвердили свої наміри продовжувати політику підтримки незалежних держав Балтії, оскільки вони виконують функцію "просування західної демократії на Схід".

Вельми умовній хартії з далекою Америкою вони віддали перевагу над конкретним договором про безпеку із сусідньою Росією. Американці завжди були на боці прибалтійських країн. У свій час США демонстрували тверду позицію, здійснюючи політику невизнання насильницького приєднання їх до колишнього Радянського Союзу. Після того, як ці держави знов здобули незалежність, Сполучені Штати продовжували їх підтримувати, надаючи допомогу в проведенні демократичних та ринкових реформ і зміцненні безпеки й суверенітету. Американський уряд і нині надає значну фінансову допомогу, створює сприятливі умови для своїх фірм, що працюють у Прибалтиці.

Сполучені Штати Америки підтримували країни Балтії в їх прагненні вступити до НАТО як гаранта їхньої безпеки. В самих республіках протягом певного часу йшов процес усвідомлення змін ролі цієї організації від мілітаристської, націленої передусім на напад, до військово-політичного блоку, налаштованого насамперед на забезпечення стабільності й врегулювання конфліктів. Врешті-решт і президенти, і парламенти, і уряди, і більшість населення сприйняли вступ до НАТО як необхідність, що і було реалізовано навесні 2004 р. Вступ Латвії, Литви, Естонії та Польщі до Північноатлантичного альянсу та ЄС — найважливіша подія в історії Європи того року.

Проти їх вступу до НАТО активно виступала Росія, розглядаючи його як "прямий військовий виклик". Коли це сталося, Росія побачила у цьому переділ сфер впливу, скорочення зони свого геополітичного впливу через приближення НАТО до її кордонів. їй не подобалося зростання військової присутності на своїх кордонах. Хоча військові сили, які перекидалися до країн Балтії, були незначними і не було підстав пов'язувати їх розміщення з агресивними планами НАТО стосовно Росії. Й більше турбує питання створення і розширення на прибалтійській території військових об'єктів, можливості транзиту до Калінінградської області та її військових об'єктів тощо. Проблема двосторонніх відносин Росії з Литвою, Латвією та Естонією набуває нової складності. Відносини між ними завжди були непростими.

Незважаючи на гостру нестачу досвідчених, професійних дипломатів і військових, жорстку позицію Росії, прибалтам вдалося швидко і повністю вивести російські війська з території своїх держав. Довоєнні території цих країн були більшими, тому такі невеликі з геополітичного погляду держави мають територіальні претензії до величезної сусідки. Через це остання поспіхом в односторонньому порядку здійснила демаркацію кордонів. У1997 р. литовці підписали договір про кордони із Росією. Лише у травні 2005 р. міністерства закордонних справ Естонії та Росії уклали угоду про державний кордон і розмежування морських просторів, хоча він був узгоджений ще у 1996 р. Обидві сторони відмовилися від територіальних претензій одна до одної. Подібний договір з Латвією Росія має з 2007 р.

Росія намагається розігрувати карту міжбалтійських суперечностей — різними методами пропагуючи литовський спосіб поводження із російськомовним населенням на противагу естонській і латвійській "дискримінації". Насправді, більша терпимість литовців до росіян пояснюється меншою часткою останніх у населенні країни, на відміну від Естонії, де на момент виходу з СРСР їх нараховували 40 %, а в Латвії — 50 %. Росія теж приязніше ставиться до Литви, оскільки та має важливе для сусідки стратегічне положення щодо Калінінградського російського анклаву.

Починаючи з 2007 р., особливе занепокоєння прибалтійських держав викликає намір Росії прокласти по дну Балтійського моря Північноєвропейський газопровід ("Північний потік"). Прибалти наголошують, що це небезпечно з екологічної точки зору, і не згадують, що втрачають ті гроші, котрі могли б одержати, якби російські труби проклали по їх територіях. Керівництво Литви, Латвії, Естонії й Польщі навіть зверталося з листом до Єврокомісії, але підтримки не отримали. Варто зазначити, що вони просили про те, від чого десять років відмовилися, коли Росія пропонувала прокласти свої газопроводи саме наземним шляхом.

Найскладнішою проблемою відносин між Латвією, Литвою та Естонією є питання делімітації морського шельфу і морської економічної зони. Були й офіційні ноти протесту міністерств закордонних справ, і відкладені візити президентів, аж до погрози Литви звернутися до Міжнародного суду в Гаазі з питання розмежування балтійського шельфу, ймовірно, багатого нафтою, з Латвією. Існують естонсько-латвійські суперечності стосовно шельфу" теж багатого на нафту. Рибалки трьох республік іноді запливають у чужі води, що викликає роздратування сусідів тощо. Проте, незважаючи на певні розбіжності інтересів, спільним є згуртованість заради зміцнення позицій на міжнародній арені.

Запитання для самоперевірки

Завдання для самостійної роботи