Розділ «Тема 1. Первісний лад і виникнення цивілізації»

І вони ладні "нести демократію" тим народам, які досі не розуміють останнього. Авантюрою була спроба американців "принести демократію" до Іраку на початку 2000-х років. Там демократія непотрібна і сприймається як намагання зруйнувати ісламське суспільство. Щоправда, під гаслом "поширення демократії" ховаються інші американські інтереси, а саме: встановлення контролю над величезними запасами енергоносіїв - "крові" сучасної економіки. Загалом те, що цінується західними людьми, не розуміється людьми незахідних спільнот, тому що там зовсім інші цивілізаційні основи. Від початку - жорстка регламентація життя людини і суспільства на основі релігійних чи санкціонованих релігією норм і правил, які не змінюються упродовж тисячоліть. Там панує не спрямованість до новацій, а традиціоналізм, низька рухливість і слабка різноманітність усіх форм людської життєдіяльності.

Певною мірою роль стримуючого фактора відігравала держава. Східні суспільства за колосальну роль держави в житті людей називають статистськими (державними). їм притаманний винятково вертикальний характер зв'язків, замкнених на владних структурах, на прошарку управляючої бюрократії, яка, у свою чергу, замикалася на монарху-деспоті. Влада останнього не обмежувалася ніким і нічим, більше того, освячувалася як дана богами. Незалежні від неї суспільні зв'язки не розвивалися. Існував патримоніальний тип держави (від лат. patrimonio - батьківська власність, що переходить у спадщину, тобто вотчина). Держава в особі правителя фактично була верховним власником землі, води, інших ресурсів, а відтак - і самих людей даної країни. Хоча формально правитель вважався лише інструментом у руках найвищих, божественних сил, яким у підсумку й належав створений ними світ. Такий принцип суспільного устрою, коли в одних руках зосереджуються влада і власність, називається "влада-власність". Держава (правитель і чиновництво) упорядковувала життя суспільства, часто організовувала і контролювала весь виробничий процес, розподіляла і перерозподіляла вироблений продукт. Наприклад, у Стародавньому Єгипті у визначені жерцями дні перед людьми з'являвся фараон із золотими знаряддями праці, що символізувало початок сільськогосподарських робіт. Його чиновники керували виробничим процесом: одні наглядали за працею на зрошуваних землях, інші обраховували зібраний урожай або вироблену ремісниками продукцію, треті зберігали вироблене на державних сховищах, четверті дбали про те, щоб люди не вмирали з голоду, бо найбіднішим виділялося збіжжя, як це робилося і в Іраку на межі XX-XXI ст., коли злидарям у скрутних обставинах держава виділяла по мішку рису. Коли така деспотична держава гинула, то зазвичай руйнувалося і все господарське життя країни, починалися численні міжусобні війни за виживання, голод, епідемії тощо. І це тривало доти, доки владу не переймала якась інша династія, що відновлювала державу на попередніх засадах. Чимало таких прикладів можна знайти, скажімо, в історії Стародавнього Китаю. Навіть коли великі імперії розпадалися на частини, кожна з них відтворювала деспотію в мініатюрі.

На противагу індивідуалізму Заходу Схід плекав комунальність або общинність, общинний тип соціальної організації. Основною одиницею суспільної (соціальної й економічної) організації була сільська землеробська община. Община - це територіальне об'єднання великих патріархальних сімей. Історично вона була природною формою кооперування праці, виникала і ставала надзвичайно стійкою там, де для спільного виживання були необхідні колективні трудові зусилля - або на роботі на зрошуваних ланах (особливо при вирощуванні рису, де суворо регламентується відведення води з полів), або при очищенні полів від чагарників, або у відновленні зруйнованих негодою жител. Община була неподільним цілим, вона колективно розпоряджалася землею і водою, наданими державою в користування за виконання певних обов'язків, утримувала ремісників, сторожу та ін. Таким чином, вона визначала не лише господарську діяльність общинника, а й усі інші сфери його життя: скільки землі і як довго перебуватиме в його тимчасовому користуванні, як будуватимуться відносини із владою (сплата податків відбувалася на основі кругової поруки), як буде дотримано культ, релігійні норми і правила. Взагалі існував жорсткий контроль з боку громади за поведінкою й особистим життям усіх її членів. Як самодостатня община тяжіла до замкненості (автаркії), зведення зовнішніх зв'язків до мінімуму.

В економічній сфері поєднання патримоніальної держави й общини формувало особливий, так званий азіатський спосіб виробництва, сенсом якого була державна система сільських землеробських общин. Його ще називають державним способом виробництва. Держава стає верховним власником засобів виробництва і виробленого продукту, а община - державним інструментом в організації самого процесу виробництва (згадаймо колгоспи і радгоспи Радянського Союзу, який, як уже зазначалося, насправді був відтворенням типово стародавньої східної деспотії). За таких умов приватній власності, особливо на землю, місця не було, а основним методом управління був примус. Політична організація східних цивілізацій мала форму деспотій, у яких здійснювалося абсолютне переважання держави над суспільством, а соціальне життя будувалося на принципах колективізму, що, власне, також е примусом у ставленні до окремої особистості.

У світоглядному плані на противагу людській активності, свободі зробити власний вибір, сміливості кинути виклик обставинам у пізнанні і змінюванні оточуючого середовища в усіх його проявах, яка стає провідною на Заході від часів Ренесансу, на Сході панують уявлення про повну несвободу людини, визначеності наперед усіх дій і вчинків силами природи, соціуму, богів, а не самою особистістю, якої, власне, там і не існувало. На противагу західному раціоналізму - спокійне споглядання, містичне єднання з природою, а не її перетворення за власними бажаннями, зосередженість на внутрішньому духовному житті, тобто інтровертивний характер психіки, незворушність. Сенсом людського існування на Сході є духовне самовдосконалення, відповідь на питання: "Як "я" зливається із гармонією Космосу?", а не егоїстичний прагматизм Заходу з його бажанням перетворити навколишній світ і підкорити його собі. При загальній соціоцентричності індивідуалізм, тобто визнання унікальності кожної людини, її претензії на це розцінювалися як зло.

Слід наголосити, що духовність е тією "пружиною", що продукує всі види діяльності. її сутність визначають цінності, зумовлені тими чи іншими домінуючими релігіями. Системи цінностей є основою цивілізацій, визначають їх "генотип". Наразі не зайвим буде нагадати, що цивілізація є власне соціальною організацією суспільного життя, що характеризується загальним зв'язком індивідів або елементарних соціальних утворень (напр. общин) з метою відтворення суспільного багатства, що забезпечує її існування та прогресивний розвиток. Що ж забезпечує загальний зв'язок, внутрішню цілісність і неповторність кожній цивілізацій Внутрішню цілісність і неповторність надає людина з певним менталітетом і відповідною до нього соціальною поведінкою.

Що таке менталітет? Існує чимало визначень, за основу можна взяти зокрема таке: менталітет - це психологічна детермінанта поведінки мільйонів людей, за будь-яких обставин вірних своєму "коду", що історично склався, певна інтегральна характеристика індивідів, сукупність їхніх уявлень, поглядів, відчуттів, яка дає можливість визначити своєрідне бачення цими людьми оточуючого світу і пояснити специфіку їх реагування на нього, поведінки в ньому.

Часом менталітет розглядають як етнопсихологічний феномен. Тоді говорять про національний менталітет, або національний характер, - світ ідей, моральних норм, духовного і психологічного складу нації, народу. Менталітет може бути соціокультурно диференційований. Тоді йдеться про ментальність - систему образів й уявлень соціальних груп, усі елементи якої тісно взаємопов'язані і функції якої - бути регулятором їх поведінки і буття у світі (для пор.: студентська ментальність і ментальність управлінців або бюрократів). І про менталітет, і про ментальність можна сказати, що це - механізми мислення, що не усвідомлюються, але відображаються у поведінці. І менталітет, і ментальність розчинено в культурі та буденній свідомості. Вони часто не усвідомлюються людьми, які мають саме таке бачення світу. Тим часом вони виявляються в їх поведінці і висловлюваннях начебто опріч їхніх намірів і волі. Менталітет і ментальність виражають не так індивідуальні настанови особистості, як позаособовий бік суспільної свідомості. їх можна умовно назвати колективними уявленнями, колективним баченням світу.

Усі аспекти і структури суспільного життя, у яке інтегровані люди в певній цивілізації, закріплюються в їхньому менталітеті як звичні зовнішні обставини. А незмінні принципи взаємодії з ними перетворюються у звичні стереотипи поведінки людей. Після цього вже сам менталітет маси людей оберігатиме цивілізацію від будь-яких глибоких змін, що вимагатимуть від людей змінити власні звички свідомості, мислення, діяльності. Таким чином, цивілізація і менталітет багатьох людей зміцнюють і консервують одна одного. Найяскравіший приклад - арабо-мусульманська цивілізація в минулому і нині. Отже, цивілізація формує менталітет, а менталітет зміцнює цивілізацію. При чому, навіть якщо людина не сповідує жодної релігії, вважає себе атеїстом, все одно, належачи до тієї чи іншої цивілізації, вона є носієм відповідного менталітету, зумовленого пануючою релігійною картиною світу. З релігійною картиною світу, а також з особливостями природного середовища, пов'язані практично всі відмінності між Заходом і Сходом. Наприклад, відмінність у розумінні цінності часу. У цивілізацій східної гілки - відсутність його або уявлення про його циклічність. Тобто час рухається по колу, "Усе незмінне під Місяцем". Куди поспішати, якщо все заздалегідь визначене Аллахом? Тому таке ставлення, наприклад, у Туреччині. Коли турок каже: "Завтра", це треба розуміти, можливо завтра, а може через місяць, а можливо й ніколи. На дорікання з боку сторони, що чекала на виконання обіцянок у певний час, зазвичай відповідають: "Очевидно, не було на те волі Аллаха!", й особиста непунктуальність тут ні до чого. Якщо заглибитися в оцінці зазначеного прикладу в теоретичну площину, то виявиться: розуміння цінності часу пов'язане з підвищеним динамізмом життя людини Заходу, що зумовило її переконання в першості ідеї прогресу, невпинного швидкого руху вперед і вгору на противагу уявленню про рух по незмінному колу.

Вважається, що Україна прагне повернутися до сфери європейської цивілізації, де пунктуальність дуже цінується. Проте це не просто. Існують "народи між цивілізаціями", які знаходяться у "лімітрофі" (проміжний простір між суперетнічними системами або утвореннями імперського типу) або "лімесі" (нестійкі окраїни імперій або цивілізацій). До них деякі автори, зокрема В. Цимбурський, відносять частину країн Східної Європи, балка-но-дунайський регіон, Кавказ, Центральну Азію та інші регіони. До таких територій належить й Україна, що здавна опинилася на

перехресті цивілізацій і зазнала та продовжує відчувати на собі їхній вплив.

Отже, ментальні структури посідають чільне місце в переліку факторів, що визначають суть цивілізації, її неповторну своєрідність. Окрім того, до них належать:

o географічне або природне середовище;

o система ведення господарства (визначається суспільно-виробничою технологією, етосом праці, зумовленим дією релігійних чинників, домінуючими формами власності);

o соціальна організація;

o політична система;

o духовні цінності;

o релігія або ідеологія, яку піднесено до рівня релігії (марксизм-ленінізм на певному етапі історії російської цивілізації або конфуціанство в історії Китаю).

Деякі дослідники називають й інші фактори, але вони є похідними від зазначених.

Місце кожного масштабного цивілізаційного центру на світовій арені в різні епохи залежить від факторів двоякого роду. З одного боку, це об'єктивні матеріальні параметри: територія, природні ресурси, клімат, народонаселення. З іншого боку, діють суб'єктивні, мотиваційні фактори: спосіб виробництва, соціальна структура, система духовних цінностей. Роль тих й інших не завжди однакова. Історія має чимало прикладів, коли значний матеріальний потенціал залишався, подекуди, нереалізованим, оскільки відсутні рушійні сили, стимули до його використання. У свою чергу, саме певні рушійні сили, стимули можуть компенсувати обмеженість матеріального потенціалу. Не випадково ж склалася приказка: "Росія - країна, де є все, і нічого немає, а Японія - країна, де нічого немає, і є все". Відкритим залишається питання: "Що є і чого немає в Україні?"